Ideal Group- продажа, сдача в аренду недвижимости  
 
Регистрация
 
 
Поиск
 
 
Новости
 
 
Посуточно
 
 
Агенства
 
 
 
     
 
 
Мы будем рады выслушать ваше мнение, чтобы предоставить вам лучший сервис.

Оставьте ваш отзыв здесь.
 
НОВОСТИ

Вулиці Рівного 3 08.08.2014
ПРОВУЛОК ПІДКОВИ (кол. Підкова, пров. Піонерський). Див. вул. Підкови. ПОГОРИНСЬКА (кол. Тупікова, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р. № 541–р). На честь Погорини – історичної області сучасних земель Рівненщини. Це – міста, які відіграли помітну роль в історії давньоруської держави і згадуються в літописах. Багато з них поклали початок сучасним містам і селам: Дубен – Дубно, Корчеськ – Корець, Зареченськ – Заріцьк, Милеськ – Мильськ, Сапогинь – Сапожин, Небль – Нобель. Окремі поселення повністю зберегли свої старі назви до наших днів (Остріг, Муравиця, Степань). Серед міст, згаданих у літописах, найвизначнішу роль в історії краю відіграли Дорогобуж і Пересопниця, які в XI–XII ст. періодично були центрами удільних Пересопницького та Дорогобузького князівств Погорини. На північному Погоринні деякий час існували також удільні Степанське та Дубровицьке князівства, які в ХІ–ХІІ ст. входили до складу Турово–Пінських земель. ПЛУЖНИКА (кол. Гірна, Цігельштрассе, Смоленська, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р. № 541–р). Плужник Євген Павлович (14(26). 12.1898 – 2.02.1936) – відомий український поет. Автор поетичних збірок «Дні» (1926), «Рання осінь» (1927). Працював над «Антологією української поезії» (1930–1932 рр.). У грудні 1934 року заарештований НКВС. Смертний вирок було замінено на довготривале ув’язнення. Помер на Соловках. Реабілітований у серпні 1956 року.
ПОЛІСЬКА. На честь Полісся – території на півдні Білорусі та на півночі України (власне Полісся), в т. ч. і на території Рівненщини. Українське Полісся характеризується великою зволоженістю і заболоченістю. Полісся України розташоване у зоні мішаних лісів України.
ПОЛТАВИ ПЕТРА (кол. Стецького, Тютюнника, Урицького). Петро Полтава (справжнє ім'я Петро Федун) (24.02.1919 – 22.12.1951) – організатор Юнацтва ОУН і один з редакторів його органу «Юнак», член Проводу ОУН, майор УПА, заступник голови Генерального Секретаріату УГВР. Один з найвідоміших публіцистів УПА. ПОЛУБОТКА (кол. Радянська, перейменована згідно з розпорядженням міської Ради від 25.05.1993 р. № 541–р). Павло Леонтійович Полуботок (бл. 1660 – 18(29). 12.1723) – наказний гетьман Лівобережної України (1722– 1723 рр.). Відстоював незалежність гетьманської влади від російського царя. В 1723 році заарештований Петром І і загинув у казематі Петропавловської фортеці.
ПОЛТАВСЬКА (кол. Голубина). На честь міста Полтави – обласного і районного центру України на р. Ворскла. Вперше згадується у 1174 році під назвою Лтава, з 1–ої половини XV ст. – під теперішньою назвою.
ПОЛЬНА.
ПОЛЬОВА – вулиця на околиці міста, виходить в поле. ПОПЕРЕЧНА (кол. Дросельвег).
ПОПОВИЧА (кол. Дворецька). На честь Поповича Павла Романовича (5.10.1930) – генерал–майора авіації. Перший український льотчик, який здійснив політ у космос двічі (15.08.1962, 19.08.1974 рр.).
ПОШТОВА (кол. Поштовий завулок, Новий світ, Поліційна, Сальського) – у XIX ст. на цій вулиці розташовувалась пошта.
ВУЛ. ШОСОВА (нині Соборна). Початок XX ст.
ПРЖЕВАЛЬСЬКОГО. Пржевальський Микола Михайлович (12.04.1839 – 1.1 1.1888) – російський мандрівник, географ, генерал–майор, почесний член Петербурзької Академії наук.
ПРИВІТНА (кол. Серова, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р. № 541–р).
ПРИСАДИБНА.
ПРИХОДЬКА. Приходько Микола Тарасович (13.04.1920 – 22.02.1943) – уродженець Здолбунова, розвідник чекістського партизанського загону, герой Радянського Союзу. ПРОМЕНЕВА (кол. Орловська).
ПРОМИСЛОВА (кол. Фабрична). Межує з промисловими об’єктами, залізницею. ПРОХІДНА (кол. Перехідна).
ПЧІЛКИ (кол. Фадеева, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р. № 541–р). Пчілка Олена (справжнє прізвище Косач Ольга Петрівна) (29.07.1849 – 4.10.1930) – українська письменниця, фольклорист, етнограф, член– кореспондент АН України з 1927 року, мати Лесі Українки. Автор поетичних творів (збірка «Думки–мережанки», 1886), повістей, оповідань, п’єс («Світова річ», 1908) та ін. Побувала на Рівненщині, зокрема на полі Берестецької битви.
ПУХОВА. Пухов Микола Павлович (25.01.1895 – 28.03.1958) – радянський військовий діяч, генерал– полковник. У 1944 році командував 13–ою армією 1–го Українського фронту, яка вела на території Рівненщини бої з фашистами.
ПУШКІНА (кол. В’язнична, Дубецького, Шкільна). Пушкін Олександр Сергійович (6.06.1799 – 10.02.1837) – геніальний російський поет, родоначальник нової російської літератури. Не раз бував в Україні, зокрема у Криму, в Києві, Тульчині, Кам’янці, Одесі. Був знайомий з українськими діячами М. Максимовичем, М. Маркевичем, Д .Бантиш–Каменським, Є. Гребінкою. З Україною пов’язана низка творів Пушкіна («Козак», «Гусар», «Брати–розбійники» та ін.).
ПРОВУЛОК ПУШКІНСЬКИЙ. Див. вул. Пушкіна.
РАДГОСПНИЙ ПРОВУЛОК. Названий з метою увічнення назви радгоспів – радянських господарств, державних сільськогосподарських підприємств у СРСР. 32 РАДИВИЛІВСЬКА (кол. Мініна–Пожарського, перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 26.06.1992 р. № 688–р). На честь Радивилова – міста, районного центру області, перша письмова згадка про яке відноситься до 1564 року, коли під назвою «Радивилова» виступає як містечко. Засноване князями Радзивіллами. РАЙДУЖНА (кол. Залевського, генерала Краузе, Партизанська, перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 26.06.1992 р. № 688–р).
РАЙДУЖНИЙ ПРОВУЛОК.
РЕШЕТНИКОВА. Решетников Г. К. – керівник страйку залізничників 1905 року в м. Рівному.
РИЛЄЄВА. Рилєєв Кіндрат (29.09.1795–25.07.1826) – російський поет, декабрист. Один з керівників Північного товариства декабристів і повстання 14 грудня 1825 року на Сенатській площі в Петербурзі. Разом з О. Бестужевим видавав у 1823–1825 роках альманах «Полярная звезда». Страчений разом з п’ятьма декабристами. В 1817–1820 роках жив на Слобідській Українізував у Києві, Харкові, знав українську мову, вивчав історію України. Серед творів на українську тематику: дума «Богдан Хмельницький», поеми «Войнаровський».
РИЛЬСЬКОГО. Рильський Максим Тадейович (19.03.1895 – 24.07.1964) – видатний український поет, вчений і громадський діяч, академік АН СРСР (з 1958 року), академік АН УРСР (з 1943 року). Неодноразово побував на Рівненщині.
РІВНЕНСЬКА. На честь міста Рівного – районного та обласного центру України, перша письмова згадка про яке відноситься до 1283 року. Розташоване на р. Устя. РІДА. Джон Рід (22.10.1887 – 17.10.1920) – американський письменник і журналіст. Закінчив у 1910 році Гарвардський університет. Один з засновників комуністичної робітничої партії Америки. Автор книжок–репортажів «Повстала Мексіка» (1914), «Війна у Східній Європі» (1916), збірки віршів «Бубен» (1917). Під час першої світової війни перебував у Рівному і подав його коротку характеристику. РОБОЧИЙ ПРОВУЛОК.
РОСЯНА (кол. Качури).
РУДНЄВА. Руднєв Семен (27.02.1899 – 4.08.1943) – один з організаторів і керівників партизанського руху в Україні під час другої світової війни, комісар об’єднаного партизанського загону, згодом з’єднання. Загинув біля Делятина (тепер селище міського типу Івано– Франківської області) від рук агента НКВС.
РУСТАВЕЛІ. Руставелі Шота (2–а половина XII – поч. XIII ст.) – грузинський поет. Навчався в Ікалтойській академії, продовжував освіту у Візантії. Родоначальник нової грузинської літературної мови. Автор поеми «Витязь у тигровій шкурі» (поширювалася в рукописах, вперше видана в 1712 році), в якій втілено у високохудожніх образах передову гуманістичну ідеологію того часу. Перекладена мовами багатьох народів світу. Один з перших іншомовних перекладів – українською мовою (автор О. Навроцький – 1876–1880 рр.). Повний переклад українською мовою закінчив у 1966 році М. Бажан.
РУСЬКА (кол. Дубровіна, перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 26.06.1992 р. № 688–р). Назва походить від Русі – Руси: русичі – споконвічні жителі української землі. Це ім’я було штучно через політичні, династичні посягання перейнято Московією.
САВУРА (кол. Ідзіковського, Вітовського, Чкалова, перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 13.10.1992 р. № 1243–р). Савур Клим (справжнє ім’я Дмитро 33 Клячківський) (4.11.1911 – 12.02.1945) – уродженець Тернопільської області, студент юридичного факультету Львівського університету, член ОУН, засуджений НКВД на смертну кару, вирвався на волю в липні 1941 року. Член Проводу ОУН, організатор і перший командир УПА в 1943 році. Призначений крайовим командиром УПА–Північ (Рівненська та Волинська області) 26.01.1944 року. Загинув біля с. Суськ Костопільського району у бою з підрозділом 233–го окремого стрілецького батальйону внутрішніх військ НКВД. Посмертно іменований УГВР полковником УПА. У лютому 1992 року на місці загибелі Д. Клячківського посвячено символічний курган–могилу і великий березовий хрест з меморіальною дошкою.
ПРОВУЛОК К.САВУРА. Див. вул. Савура.
Сагайдачного (кол. Правди, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р. № 541–р). Сагайдачний Петро (? – 20.04.1622) – гетьман українських реєстрових козаків. Здобув освіту в Острозькій академії. Козаки на чолі з Сагайдачним здійснили ряд вдалих походів у Крим і Туреччину. Піклувався про розвиток української культури, вступив з Запорозьким Військом до Київського братства. Був активним борцем проти нав’язуваної українському народові церковної унії. Заходами гетьмана 1620 року в Україні було офіційно відновлено православну церкву, насильницьки ліквідовану на уніатському Берестейському соборі 1596 року.
САДИБНА.
САДОВА (кол. Кілінського). Садовського. Садовський Микола Карпович (справжнє прізвище – Тобілевич) (13.12.1856–7.02.1933) – український актор, режисер, діяч українського театру. Грав у трупах М.Кропивницького, М.Старицького, П.Саксаганського. Очолював власні трупи. У 1906 році заснував свій театр. У 1921–1923 рр. очолював Руський театр товариства «Просвіта» в Ужгороді. Зробив великий внесок у розвиток українського оперного театру – здійснював постановки опер М. Лисенка, Д. Січинського, М.Монюшка. Автор мемуарів. САКСАГАНСЬКОГО. Саксаганський Панас (15.05.1859– 17.09.1940) – український актор і режисер, діяч українського театру, народний артист СРСР (1935), Герой соціалістичної праці (1924). Грав у трупах М.Старицького, М.Кропивницького, С .Садовського, очолював власні трупи. 1918 року заснував Народний театр у Києві, на базі якого в 1922 році було створено театр ім. М.Заньковецької. Поставив українською мовою «Розбійників» Ф.Шіллера (1920), «Отелло» У. Шекспіра (1926). Автор праць з питань акторської та режисерської майстерності.
САМОКИША (кол. Камська, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р. № 541–р) – Самокиш (Самокиша) Микола (25.10.1860 – 18.01.1944) – український живописець і графік. У 1879–1885 рр. навчався в Петербурзькій академії мистецтв (з 1890 року її академік; 1912–1917 рр. –викладач). 1886–1889 рр. перебував у Парижі. У 1936–1941 рр. викладав у Харківському художньому інституті. Твори батального та історичного жанрів «В’їзд Богдана Хмельницького в Київ» (1929), «Бій Максима Кривоноса з Ієремією Вишневецьким» (1934) та ін. Разом з С. Васильківським створив альбоми «З української старовини» (1900) та «Мотиви українського орнаменту» (1912).
САМОЛЮКА. Самолюк Микола (1963–3.05.1984) – рівнянин, який загинув в Афганістані. Посмертно нагороджений орденом Червоної зірки.
САМЧУКА (кол. Терешкової, перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 18.09.1991 р. № 379–р). Самчук Улас (20.02.1905–9.07.1987) – уродженець села Дермань Здолбунівського району. Автор цілого ряду художніх творів Серед них – роман «Марія» (1933), який посідає особливе місце в українській літературі. Це – перший мистецький твір, у якому відтворено голодову трагедію українського народу 1932–1933 рр., що була розв'язана комуністичною партією. У. Самчук – автор трилогії «Волинь», творів «Кулак», 34 «Гори говорять», «Юність Василя Шеремети», трилогії «Ост». Героїчну боротьбу українських патріотів за незалежну Україну У. Самчук відтворив у повісті «Чого не гоїть огонь».
СВІТАНКОВА (кол. Алтайська, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р. № 541–р).
СВОБОДИ (кол. Корженьовського, Іванни).
СЕВАСТОПОЛЬСЬКА. Названа на честь Севастополя – міста республіканського підпорядкування, розташованого на крайньому південному заході Республіки Крим, на березі Чорного моря. Морський порт, залізнична станція. Площа 768 км2, населення 361,4 тис. чол. (1990 рік). СЄРОВА (кол. Броварна, Садова, кн. Скорупки, Зюдрінг, Чапаєва). Сєров Олександр Миколайович 23.01.1820 – 1.02.1871) – російський композитор. Народився і помер у Петербурзі.
СІРКА ІВАНА (кол. Сими, Заломова, перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 26.06.1992 р. № 688– р) – Сірко Іван Дмитрович (між 1605 і 1610, Мерефа, тепер місто Харківської області – 11.08.1680, с. Грушівка, тепер с Іллінка Дніпропетровської області, похований на Сторожовій могилі поблизу с. Капулівки Дніпропетровської області) – кошовий отаман Запорізької Січі. Брав участь у народно–визвольній війні українського народу 1648–1657 рр. Прославився походами проти Кримського ханства і турецьких фортець Очаків та Ісламкермен.
СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ (кол. Радгоспна, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р. № 541 –р). Січові Стрільці – одна з найкращих регулярних формацій Армії Української Народної Республіки 1917–1919 рр. Частини Січових Стрільців діяли у роки визвольних змагань українського народу і на території Рівненщини, зокрема в районах Корця, Гощі, Тучина, Олександрії, Здолбунова, Рівного. В період діяльності Української Центральної Ради Січові Стрільці під командуванням полковника Євгена Коновальця виконували функції національної гвардії, в листопаді 1918 року Січові Стрільці під командуванням Є. Коновальця підтримали Директорію УНР у повстанні проти влади П. Скоропадського. СИМИРЕНКА (кол. Мічуріна). Симиренко Володимир Львович (29.12.1891 –15.11.1943) – український вчений у галузі садівництва. В 1921 році заснував Мліївську дослідну станцію садівництва. Скляренка (кол. П’ятирічки, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р. № 541–р). Скляренко Семен Дмитрович (26.09.1901 с. Прохорівка Черкаської області – 8.03.1962, Київ) – український письменник, автор більше 60 різножанрових книг. Популярними є його романи «Святослав», «Володимир», «Шлях на Київ», повісті «Страх», «Україна кличе», «Пролог» та ін. Багато зробив для національного відродження в Україні. СЛАВИ (кол. провулки Бармацький, Гоголівський, в середині 30–х років вул. Словацького). СЛОВАЦЬКОГО. Словацький (Słowacki) Юліуш (4.09.1809, м. Кременець Тернопільської області – 3.04.1849, Париж, у 1927 році прах перевезено і поховано в Кракові (Вавель) – видатний польський поет. Перший вірш – «Українська дума» (1826). Автор романтичної драми «Кордіан» (1834), поем «Ангеллі» (1838), «В Швейцарії», «Батько зачумлених» (обидві – 1839). В незакінченій поемі «Беньовський» (1841) відображено побут і соціально–політичне життя Польщі та Західної України другої половини XVIII ст. Написав низку творів на українську тематику: «Пісня козацької дівчини» (1829), драма «Ян 35 Казімєж» (1841), поема «Змій» (1831) та ін. Українською мовою видано «Вибрані твори» Ю. Словацького у двох томах (1959), «Поезії» (1969). СМОТРИЦЬКОГО. Мелетій Смотрицький (світське ім’я – Максим) (бл. 1572, с. Смотрич (тепер смт Хмельницької області) – 27.12.1633, с. Дермань Здолбунівського району) – український та білоруський письменник, філолог, церковний та освітній діяч. Закінчив Острозьку та Віленську єзуїтську академії. Був ректором Київської братської школи. Автор книги «Тренос» («Плач», 1610), спрямованої проти католицизму, підручника старослов’янської мови «Грамматика словенска» (Єв’є, 1619). У 1627 році прийняв унію. З 1627 по 1633 роки був архімандритом Дерманського монастиря. Похований у Святотроїцькому храмі Дерманського монастиря.
СОБОРНА (кол. Шосова, Клеванська, Романівська, Короленка, 3–го Травня, Гітлерштрассе, Німецька, Сталіна, Ленінська, перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 30.01.1991 р. № 51). Сучасна назва знаменує той факт, що на вулиці розташовано два собори, костьол, і символізує соборність (зібраність) українських земель у єдиній Українській Самостійній Державі.
СОКОЛИНА.
СОНЯЧНА.
СОФІЇВСЬКА (кол. Ставропольська).
СОШЕНКА. Сошенко Іван Максимович (2.06.1807, Богуслав (тепер місто Київської області) – 18.07.1876, Корсунь (тепер місто Корсунь–Шевченківський Черкаської області) – український живописець. У 1834–1838 роках навчався в Петербурзькій Академії мистецтв. Сприяв викупу з кріпацтва Тараса Шевченка. Твори: «Портрет бабусі М. Чалого», «Жіночий портрет», «Хлопчики–рибалки» (1857) та ін.
СПАРТАКА (Spartacus) (? – 71 до н.е.). На честь керівника повстання в Стародавньому Римі. Уродженець Фракії. Потрапив у полон під час римо–фракійської війни і був проданий у рабство. Перебував у школі гладіаторів у м. Капуї. Разом з іншими гладіаторами втік на Везувій, звідки почалося повстання. Загинув у бою. СТАНІСЛАВСЬКОГО. Станіславський Костянтин Сергійович (справжнє прізвище Алексеев) (17.01.1863, Москва – 7.08.1938, Москва) – російський режисер, актор, педагог, теоретик театру, народний артист колишнього СРСР з 1936 року, почесний член Петербурзької Академії наук з 1917 року. Заклав основи сучасної науки про театр, створив школу, напрям у сценічному мистецтві, теоретично обгрунтований як система Станіславського. Не раз гастролював в Україні.
СТАРИЦЬКОГО (кол. Фабрична, Бегми, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р. № 541–р). Старицький Михайло Петрович (14.12.1840, с. Клішиці Черкаської області – 27.04.1904, Київ) – український письменник, театральний і культурно–громадський діяч. Серед поетичних творів Старицького основне місце посідає громадянська лірика. Вірші «Виклик», «Ніч яка, Господи, місячна, зоряна», «Туман хвилями лягає» та інші стали народними піснями. В п’єсах «Не судилось» (1881), «У темряві», «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» (обидві – 1892), «Талан» (1893) та інших показано суперечності пореформеного українського села. Історичні драми «Богдан Хмельницький» (1887), «Маруся Богуславка» (1897), «Оборона Буші». «Остання ніч» (обидві – 1899). Автор водевілів, драм тощо. Старицький – майстер режисерського вирішення масових сцен, особливу увагу приділяв музичному та художньому оформленню вистав.
СТЕПОВА.
СТЕФАНОВИЧА (кол. Тобілевича, Коллонтай. перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 26.06.1992 р. № 688–р). Стефанович Олекса (5(18). 10.1890, с. Милятин 36 Острозького району в родині священика Короната і Олександри Стефановичів – 4.01.1970, Боффало, США). У 1914 році закінчив Клеванську духовну школу, в 1919 – Волинську духовну семінарію, але не прийняв священицького сану. В Празі навчався на філософському факультеті Карлового університету. У 1927 році вийшла його перша книга «Поезії (1923–1926 pp.)». Другу книгу «Stephanos–І» випустило в світ видавництво «Дніпрові пороги» (Прага, 1939). З 1944 року перебував у Німеччині, а в 1949 році переїжджає у США, де проживає у м. Боффало. В 1975 році в Торонто (Канада) вийшли йога «Зібрані твори».
СТРУТИНСЬКОЇ. Струтинська Марфа Іллівна (? – 1943) – мати родини, яка виконувала завдання чекістського загону «Переможці» під командуванням полковника Д. Медведева. Похована у Рівному на кладовищі «Грабник».
СТУДЕНТСЬКА (кол. Д. Мануїльського, перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 26.06.1992 р. № 688–р).
СТУСА (кол. Jlica Кулі, М.Щорса, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р. № 541–р). Стус Василь Семенович (6.01.1938, с. Рахнівка Гайсинського району на Вінниччині – 4.09.1985, карцер радянського концтабору). Вищу освіту здобув на історико–філологічному факультеті Донецького державного педагогічного інституту. Працював учителем Таужнянської семирічної школи Гайворонського району на Кіровоградщині, в 1961–1963 роках вчителює в Горлівці на Донбасі, працює літредактором газети «Соціалістичний Донбас». З 1961 року – аспірант Інституту літератури ім. Тараса Шевченка, звідки у 1965 році був виключений за виступ при перегляді кінофільму С. Параджанова «Тіні забутих предків» (кінотеатр «Україна», м. Київ). Автор збірки поезій «Круговерть» (1968), яка не була надрукована, те ж сталося і з другим рукописом «Зимові дерева». Не раз арештовувався за «антирадянську агітацію». В загальній кількості був засуджений до 23 років неволі із 47 років усього свого життя. Через чотири роки після смерті В. Стус був повністю реабілітований «за відсутністю складу злочину».
СУМСЬКА. На честь міста Сум – обласного та районного центру України на р. Псел і його притоці Сумці. Засновано 1652 року переселенцями з Білоцерківського полку. Населення 275,4 тис. (1990 рік). Архітектурні пам’ятки: Воскресенська церква (1702), Спасо–Преображенський собор (1776–1788), Іллінська церква (1836–1851). СУХАРЕВА. Сухарев Іван Єгорович (1919 – 6.03.1944) — молодший лейтенант, учасник визволення Рівненщини від гітлерівських загарбників. Народився в с. Бим Кунгурського району Пермської області. Звання героя Радянського Союзу присвоєно 16.10.1943.
ТЕАТРАЛЬНА (кол. Нежила). Прилягає до приміщення Рівненського обласного музично–драматичного театру.
ТЕЛІГИ ОЛЕНИ (кол. Військова, Титова, перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 18.09.1991 р. № 379). Олена Теліга (27.07.1907 – 13–21.02.1942) – видатна українська поетеса і громадсько–політична діячка. Співробітничала з газетою «Волинь», яку у Рівному в 1941–1942 роках редагував відомий український письменник Улас Самчук, на сторінках якої помістила статті «Перед брамою столиці», «Розсипаються мури» та ін. Перша поетична збірка «Душа на сторожі» з’явилася у 1946 році. У 1947 році вийшла книга віршів, статей і спогадів про неї «Прапори духу» (видавництво «Сурма» на чужині»). У Києві редагувала журнали «Литаври», газету «Українське слово». 9 лютого 1942 року була заарештована гестапо і розстріляна у Бабиному Яру під Києвом.
ТЕНА БОРИСА (кол. Жданова). Борис Тен (справжнє прізвище Микола Васильович Хомичевський) (9.12.1897 – 13.03.1983) – український поет, педагог, перекладач, музикознавець, композитор, священик. Народився в с. Дермань–2 нині Здолбунівського району. Помер у Житомирі, де і похований. У 1922 році закінчив гуманітарний факультет 37 Волинського інституту народної освіти, потому – священик УАПЦ, протоієрей, організатор парафій на Східній Волині, з 1928 року – протоієрей Петропавлівської церкви у Києві, настоятель храму св. Софії. Водночас проводив редакційно–перекладацьку роботу. У 1929 році був заарештований і проходив по процесу СВУ. Засуджений на 10 років заслання. Учасник другої світової війни. Перекладав на українську мову «Одіссею» та «Іліаду» Гомера, перекладав також з латинської, французької, англійської, польської, чеської, німецької, білоруської, російської та інших мов.
ТЕРНОПІЛЬСЬКА. На честь міста Тернополя – обласного і районного центру України, розташованого в центральній частині області, на р. Сереті (притоці Дністра). Населення 1171,5 тис. чол. (1990 рік). Площа – 13,8 км2. Перша письмова згадка про Тернопіль датується 1549 роком.
ТЕХНІЧНА.
ТЕХНІЧНИЙ ПРОВУЛОК.
ТИННІВСЬКА. Носить назву села, яке увійшло до складу Рівного. Перші письмові згадки про Тинне («Тинное») відносяться до 1468 року. В 1603 році Олександр Острозький приймає маєтності Рівненського ключа, в числі яких називається «имение Тынно». Тоді ж стали насипати греблю для водоймища «близ Тынновского ручья», при якому будували водяний млин.
ТИХА (кол. Фольварочна, Агорнцеіле).
ТИЧИНИ. Тичина Павло Григорович (27.01.1891 – 16.09.1967) – український поет, державний та громадський діяч, академік АН УРСР з 1929 року, член– кореспондент Болгарської АН з 1947 року. В 1943–1948 роках міністр освіти УРСР. В 1953–1959 роках – голова Верховної ради УРСР. Державна премія СРСР (1941), Державна премія УРСР ім. Т. Шевченка (1962).
ТОЛСТОГО (кол. Крива, Прегельштрассе). Толстой Лев Миколайович (9.09.1828 – 20.11.1910) – російський письменник, граф, член–кореспондент АН з 1873 року, її почесний академік з 1900 року. Автор творів «Дитинство» (1851–1852), «Війна і мир» (1863–1869). Цікавився життям українського народу, його культурою. Образи українців виведено в ранніх оповіданнях («Рубання лісу», «Севастополь у серпні 1855 року» та ін.). Виявляв інтерес до творчості Г. Сковороди, Т. Шевченка. Був особисто знайомий з Марком Вовчком, Д. Яворницьким та ін. Твори Толстого у 12 томах вийшли українською мовою.
ТРАКТОРНА.
ТРАНСПОРТНА.
ТРИДЦЯТЬ РОКІВ ПЕРЕМОГИ НАД ФАШИЗМОМ (кол. Грунтова). ТУВИНСЬКИХ ДОБРОВОЛЬЦІВ. Тувинські добровольці у складі 8–ої гвардійської кавалерійської козачої Рівненської дивізії 2 лютого 1944 року брали участь у визволенні Рівного від гітлерівських загарбників (командир – капітан Кечил–Оол). Ескадрон тувинців пройшов бойовий шлях на Рівненщині від Деражного до Дубна, втративши майже половину свого складу (до 100 чол.), звідки був відправлений на батьківщину – в Туву, яка розташована на південному сході Сибіру (13.10.1944 Тувинська Народна Республіка була включена до складу Росії як автономна область, з 10.10.1961 року–Тувинська АРСР).
ТЮТЮННИКА (кол. 40 років Жовтня, перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 26.06.1992 р. № 688–р). Тютюнник Василь Никифорович (17.08.1888 – 19.12.1919) – генерал–хорунжий, командував Дійовою Армією Української Народної Республіки, уродженець с. Єньки на Полтавщині. У листопаді 1919 року захворів на тиф. Помер у шпиталі. Похований на Дубенському кладовищі м. Рівного.
УЖГОРОДСЬКА. На честь міста, районного центру Ужгорода – центру Закарпатської області, розташованого на р. Уж (притока Лабірця, бас. Дунаю). 1265,9 тис. жителів (1991 рік). Виник близько IX ст. з другої половини XII ст. набув міських прав; офіційно затверджено містом 1635 року, вдруге – в 1946 році. Українська. УСТИНСЬКА. Назва походить від притоки річки Горинь, Усті, над якою розташоване м. Рівне. Довжина водотоку 68 км, сумарна довжина в області 114 км. УШИНСЬКОГО. Ушинський Костянтин Дмитрович (2.03.1823 – 3.01.1871) – видатний педагог, основоположник вітчизняної наукової педагогіки й народної школи. Обстоював думку, що кожен народ має право на школу рідною мовою, засуджував царизм за заборону вивчення української мови в школах України. Автор підручника для початкового .навчання. Родина Ушинського мала маєток у с. Рясники Гощанського району. В цьому селі похована невістка К. Д. Ушинського.
ПРОВУЛОК УШИНСЬКОГО (кол. пров. Нахімова).
ФАБРИЧНА.
ФЕДІНА. Федін Олександр Абрамович – рівнянин, один з перших комсомольців міста, учасник другої світової війни. ФЕДЬКОВИЧА. Федькович Юрій (Осип) Адальбертович (8.08.1834 – 11.01.1888) – український письменник і громадський діяч. Народився в с. Сторонець–Путилів, тепер смт Путила Чернівецької області. Автор ліричних віршів, балад і поем. Збірки «Поезії Іосифа Федьковича» (1862), «Поезії Юрія Федьковича» (1862). Автор перекладів, зокрема німецькою мовою українських народних пісень. Склав український «Буквар», написав першу програму етнографічного опису Буковини. З 1945 року в Чернівцях працює літературно–меморіальний музей Ю. Федьковича.
ФІЛАТОВА. Філатов Володимир Петрович (27.02.1875 – 30.10.1956) – український офтальмолог і хірург, академік АН УРСР з 1939 року, академік АМН СРСР з 1944 року, заслужений діяч науки УРСР з 1935 року. Директор Інституту офтальмології (Одеса). Народився в с. Михайлівка Пензенської області.
ФРАНКА (кол. Франка, Зацвинтарна). Франко Іван Якович (27.08.1856 – 28.05.1916) – український письменник, учений, громадський діяч. Народився в с. Нагуєвичі, тепер с. Івана Франка Львівської області. У 1893 році у Відні захистив докторську дисертацію. Ініціатор і організатор періодичних видань «Громадський друг», «Дзвін», «Молот». Автор визначних ліричних творів, поем «Панські жарти» (1887), «Смерть Каїна» (1889), «Похорон» (1899), «Мойсей» (1905); повістей «Boa constrictor» (1878), «Борислав сміється» (1882), драми «Украдене щастя» (1894). Автор численних праць з історії і теорії літератури, історико– публіцистичних праць. Твори перекладено мовами багатьох народів світу. Чимало прозових творів екранізовано та інсценізовано. ФРУКТОВА (кол. Квітнева).
ФУЧІКА. Фучік (Fucik) Юліус (23.02.1903 – 8.09.1943) – чеський письменник, критик, публіцист, національний герой Чехословаччини, народився у Празі. Редактор ряду видань. В роки фашистської окупації – член підпільного ЦК комуністичної партії Чехословаччини. Страчений фашистами. Автор книг про СРСР «В країні, де наше завтра є вже вчорашнім днем» (1932), «В країні любій» (1949). У книзі «Репортаж писаний під шибеницею» (опублікований у 1945 році) розповів про боротьбу з фашизмом. Лауреат міжнародної премії миру (1950).
ХАРКІВСЬКА. На честь міста Харкова – обласного і районного центру України, біля злиття річок Харкова, Лопані й Уди. Населення 1567 тис. чол. (1986 рік). Заснований на початку 50–х років XVII ст. У 1765–1780 роках Харків – центр Слобідсько–Української губернії, з грудня 1919 року до червня 1934 року – столиця УРСР. Пам’ятки–Покровський собор(1689),Успенський собор (1771–1777).
ХАСЕВИЧА (кол. Елізи Ожешкової, Куліша, Сталінградська, Волгоградська, перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 13.10.1992 р. № 1243). Хасевич Ніл (Бей, Зот, Старий, 333) (12.11.1905 – 4.03.1952) – найвідоміший підпільний митець–графік, ілюстратор майже всіх видань Української Повстанської Армії–Північ, автор проектів військових відзначень УПА. Нагороджений Срібним Хрестом заслуги в 1948 році. Твори його з’явились у двох збірках «Екслібриси Ніла Хасевича» (1939), «Графіка в бункерах УПА» (Філадельфія, «Пролог», 1952). Загинув з автоматом у руках в бою з енкаведистами. Народився в с. Дюксин Костопільського району, загинув в с. Сухівці Рівненського району.
ХЕРСОНСЬКА (кол. Замкнута). На честь міста Херсона, обласного центру України, на Дніпрі, морського та річкового порту. Населення 352 тис. чол. (1986 рік). Заснований 29.06.1778 р. на місці військового укріплення (існувало з 1737 року). Названо на честь Херсонеса Таврійського (за середніх віків – Херсон, Корсунь) – давнього міста на південно–західному березі Кримського півострова (на території Севастополя). З 1803 року Херсон – адміністративний центр Херсонської губернії. Архітектурні пам’ятки: арсенал (XVIII ст.), Греко–Софіївська церква (1780), Катерининський собор (1786) та ін.
ХВИЛЬОВОГО (кол. Цемплінського, Бергштрассе, Свердлова, перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 26.06.1992 р. № 688–р). Хвильовий Микола (справжнє прізвище Фітільов) (13.12.1893 – 13.05.1933) – український письменник. Народився в селищі Тростянець на Харківщині (тепер Сумська область). За першими віршами в періодичній пресі з'являються в друці й окремі твори М. Хвильового: поема «В електричний вік» (1921), збірки віршів «Молодість» (1921), «Досвітні симфонії» (1922), прозові твори «Сині етюди» (1923). Переслідуваний тоталітарним режимом, М.Хвильовий покінчив з собою.
ХЛІБОРОБІВ.
ХМІЛЬНА (кол. Нижньо–Дворецька).
ХОЛМСЬКА (кол. Савіна, перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 26.06.1992 р. № 688–р). Холмщина – етнічна українська земля, що нині входить до складу Республіки Польща. Назва походить від міста Холма, заснованого в XIII ст. галицько–волинським князем Данилом Романовичем Галицьким. У 1944–1946 роках частина українського населення (більше 530 тис.) було депортовано в УРСР, другу частину у 1947 році – на західні землі Польщі (сумнозвісна операція «Вісла» – більше 202 тис. чол.).
ХОТКЕВИЧА (кол. Бєліні, Леванєвського, Стеценка, Уральська, перейменована згідно з розпорядженням міської Ради від 25.05.1993 р. № 541–р). Хоткевич Гнат Мартинович (31.12.1877 – 8.10.1938) – український письменник, актор, мистецтвознавець. Народився у Харкові. Автор романів «Камінна душа» (1911), «Довбуш» (опублікований 1965 року), збірок оповідань «Гірські акварелі» (1914), творів «Богдан Хмельницький», «Берестечко». Автор підручника гри на бандурі. Перекладач. Розстріляний енкаведистами як «ворог народу».
ЦІОЛКОВСЬКОГО (кол. Грабова, Рокоссовського). Ціолковський Костянтин Едуардович (17.09.1857 – 19.09.1935) – російський учений в галузі авіації і динаміки ракет. Народився в с. Іжевське Рязанської області. Ціолковський теоретично обгрунтував можливість створення цільнометалевого дирижабля, висловив ідею створення навколоземних орбітальних станцій тощо.
ЧАЙКОВСЬКОГО (кол. Мокра). Чайковський Петро Ілліч (7.05.1840 – 6.11.1893) – російський композитор. Народився в селищі при Камсько–Воткінському заводі В’ятської губернії, тепер м. Воткінськ Удмуртської автономної республіки. Автор опер «Євгеній Онєгін» (1878), «Мазепа» (1883), 104 романсів, в т. ч. пісні–романси «Вечір» («Садок вишневий коло хати») і дует «Навгороді коло броду» (обидві на слова Т. Шевченка) та ін. З 1864 року майже щороку бував в Україні. Серед написаних (частково або повністю) в Україні – 30 творів. Український мелос використав в операх «Черевички» і «Мазепа», в «Гуморесці» та ін.
ЧЕБИШЕВА. Чебишев Пафнутій Львович (26.05.1821 – 8.12.1894) – російський математик і механік, академік Петербурзької АН з 1850 року. Народився в с. Окатово Калузької області.
ГЕНЕРАЛА ЧЕРВОНІЯ. Червоній Логвин Данилович (16.10.1902 – 29.01.1980) – генерал–майор червоної армії, герой Радянського Союзу (з 10.04.1945), командир 121–ї гвардійської дивізії, яка у складі інших військових частин та з'єднань звільняла Рівненщину та м. Рівне від гітлерівських загарбників. Почесний громадянин м. Рівного (з лютого 1969 року). Народився в с. Грушки Одеської області, похований у Запоріжжі. ЧЕРВОНОГІРСЬКА (кол. Блюхера). Назва походить від околиці Рівного, де є поклади червоної глини.
ЧЕРНИШЕВСЬКОГО (кол. Кранцова, Стрільська, Кінцева). Чернишевський Микола Гаврилович (24.08.1828–29.10.1889) – російський письменник, філософ, літературний критик. Народився в Саратові. З 1853 року співробітничав у журналах «Отечественные записки», «Современник», брав участь у революційній організації «Земля і воля», за що був заарештований і засуджений на 7 років каторги. Автор романів «Що робити?» (1863), «Пролог» (1867–1869). Відстоював право українського народу на національну культуру, розвиток літератури рідною мовою.
ПРОВУЛОК ЧЕРНИШЕВСЬКОГО. Див. вул. Чернишевського.
ЧЕРНИШОВА (кол. Гандльова, Торгова). Чернишов Микола Григорович – полковник, член військової ради 13–ої армії (9.04.1942–11.05.1945), яка у 1944 році звільняла від фашистів м. Рівне. Загинув в авіакатастрофі. ЧЕРНІГІВСЬКА. На честь міста Чернігова – обласного і районного центру України, на р. Десні. Населення 285 тис. чол. (1986 рік). В IX ст. Чернігів був центром східнослов’янського племені сіверян. У 1024–1036 рр. і 1054–1239 рр. – центр Чернігівського князівства. З 1782 року центр Чернігівського намісництва. Серед архітектурних пам'яток: Спаський собор (XI ст.), Благовіщенська церква (1186), Троїцький Іллінський монастир (ХІ–ХУІІІ ст.). ЧЕРНЯКА. Черняк Віктор Тимофійович (14.02.1891 – 11.08.1919) – командир 3–го Новгород–Сіверського полку (з квітня 1919 року – бригади) І української рад янської дивізії. Брав участь у боях за Рівне, де загинув у сутичці з вояками УНР. Уродженець с. Воробіївка Чернігівської області.
ЧЕРНЯХОВСЬКОГО (кол. Промінь–1, Кричевського). Черняховський Іван Данилович (29.04.1906–18.02.1945) – генерал червоної армії, уродженець с. Оксанина Черкаської області. Командуючи 3–м Білоруським фронтом, у районі м. Мельзака (тепер м. Пенежно, Республіка Польща) був смертельно поранений.
ЧЕСЬКА. На території Волині з 1868 року проживало 40 тисяч чехів, яких у 1944–1947 рр. тоталітарний режим депортував у Чехословаччину. Останній залізничний ешелон із депортованими вирушив 30.01.1947 року. Назва вулиці засвідчує факт проживання чехів у Рівному.
ЧЕХОВА. Чехов Антон Павлович (29.01.1860 – 15.07.1904) – російський письменник українського походження. Народився у Таганрозі (етнічна українська земля, тепер у складі Росії). У творах Чехова відображені люди і природа України («Степ», «Людина у футлярі», «Іменини» та ін.). У 1896 році в театрі «Соловцов» (Київ) відбулась перша вистава «Чайки» в Україні. В 1906 році театр товариства «Руська бесіда» (м. Львів) поставив п’єсу А. Чехова «Вишневий сад».
ЧКАЛОВСЬКИЙ ПРОВУЛОК. Чкалов Валерій Павлович (2.02.1904 – 15.12.1938) – російський льотчик–випробувач. Командир бригади, герой Радянського Союзу. Брав участь у безпосадочних перельотах 20–22.07.1936 з Москви на о. Удд (тепер о. Чкалов) і 18–20.06.1937 з Москви до Портленда (США) через Північний полюс. Загинув ймовірно під час випробування літака.
ЧУБИНСЬКОГО. Чубинський Павло Платонович (27.01.1839 – 26.01.1884) – український етнограф і фольклорист, лауреат золотої медалі Міжнародного географічного конгресу в Парижі (1875). Народився на хуторі, тепер у складі м. Борисполя під Києвом. Написав у 60–х роках XIX ст. слова національного, тепер державного гімну «Ще не вмерла Україна», за що був засланий на 7 років у Архангельськ. Під час експедиції побував у Корці, Гощі, Рівному, Дубні, Радивилові, Млинові, Рокитному, Сарнах, Острозі, селах Ярославичі, Сехи, Верхів, Козин та ін. Коріння родини Чубинського пов’язані з селом Перемилівка Млинівського району, де жили його прапрадід Казимир та прадід Франц (Петро). Останній пізніше придбав земельний наділ під Києвом, де і народився
« Назад к новостям

 
Контакты  —   Карта сайта  —   ВАКАНСИИ   —   Оценка недвижымости  —   О Нас  —   Рейтинг  —   Календарь  —   Вопросы и ответы  —   Тест  —   sss IG.ua IG.ua IG.ua IG.ua IG.ua Напиши мне в чате ЛУН.ua Недвижимость Ровно на Country.ua Рейтинг Domik.ua Недвижимость Ровно www.dom2000.com