Вулиці Рівного 2

КЛЕНОВА.
КЛЕШКАНЯ (кол. Зелена, Каштанова). Клешкань Григорій Андрійович (21.01.1904–1980) – лікар, який виконував завдання рівненської підпільної організації. КЛУБНА.
КЛУБНИЙ ПРОВУЛОК (кол. Кожевенна, Гарбарська).
КНЯГИНИЦЬКОГО (кол. Космодем’янської). Княгиницький Іов (Іван) (1550–30.12.1612)– український церковно–освітній діяч, письменник, полеміст, учитель, книговидавець, знавець церковнослов’янської та грецької мов. Вихованець Острозької академії.
КНЯГИНІ ОЛЬГИ (кол. Мініна, Кузнецова, перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 26.06.1992 р. № 688–р). Ольга (після хрещення – Єлена) (бл.890–969) – велика княгиня київська (945–957), дружина князя Ігоря. Правила в роки малолітства сина Святослава Ігоревича. Придушила древлянське повстання. В 955 р. (або 957 р.) прийняла християнство. Боротьбу Ольги у поширенні християнства оцінила церква, визнавши її святою.
КНЯЗЯ ВОЛОДИМИРА (кол. Млинівська – від Соборної до вул. Олексинської, Вікторіяштрассе, Москаленка, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р. № 541–р). Володимир Святославович (після хрещення Василій) (? – 15.03.1015) – великий князь київський з 980 року. За Володимира Святославовича було завершено об’єднання всіх східних слов’янських земель у складі Київської Русі, запроваджено як державну релігію християнство, будувались міста–фортеці. Після смерті канонізований церквою.
КНЯЗЯ ОСТРОЗЬКОГО (кол. 50 років СРСР, перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 18.09.1991 р. № 379). Острозький Костянтин (Василь) Костянтинович (1526–1608) – князь, воєвода Київський, маршалок, видатний політичний і культурний діяч, один з найзаможніших і найвпливовіших магнатів Речі Посполитої. Заснував Острозькі академію та друкарню. Згуртував навколо цих закладів визначних діячів культури (Г. Смотрицького, Клірика Острозького, 3. Тустановського, Д.Наливайка, І.Федорова та ін.), які розпочали українське культурно–національне відродження.
КНЯЗЯ РОМАНА. Князь Роман Мстиславович (? – 1205) – син київського князя Мстислава Ізяславовича, з’єднав Галичину з Волинню, утворивши Галицько–Волинське князівство.
КОБИЛЯНСЬКОЇ. Кобилянська Ольга Юліанівна (27.11.1863–21.03.1942) – українська письменниця. Крім оповідань і новел, написала повісті «Людина» (1894), «У неділю рано зілля копала» (1909), «Земля» (1910) та ін. Окремі твори екранізовано та інсценізовано.
КОВАЛЕВСЬКОЇ (кол. Старо–Цвинтарна, Цвинтарна, Івана Франка). Ковалевська Софія Василівна (15.01.1850— 10.02.1891) (Корвин–Круковська) – українського походження, математик, письменниця і публіцист. Перша жінка – член–кореспондент Петербурзької академії наук з 1889 року.
КОВЕЛЬСЬКА. На честь Ковеля – міста обласного підпорядкування Волинської області. Великий залізничний вузол. Перша письмова згадка про Ковель відноситься до 1310 року. Міські права отримав 1515 року. В районі Ковеля Волинська дивізія Української Народної Республіки влітку 1919 року вела важкі бої з поляками. КОЗАЦЬКА (кол. ім. Котовського, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 26.06.1992 р. № 688–р). Названа на честь козацтва – збірної назви козаків в Україні і в порубіжних державах. У XV – першій половині XVII ст. – військово–промисловий стан, який проживав на українських землях у складі Польського королівства та Великого князівства Литовського. Термін «козак» уперше згадується в Початковій монгольській хроніці 1240 року.
КОМАРОВА. Комаров Михайло Федорович (псевдоніми М. Уманець, М.Комар) (23.01.1844–19.08.1913) – український бібліограф, критик, фольклорист і лексикограф. Склав «Словар російсько–український» (т. І–ІУ, Львів, 1893–1898 рр. у співавторстві). КОНОВАЛЬЦЯ (кол. Юр’єва, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 13.10.1992 р. № 1243–р). Коновалець Євген (14.06.1891–23.05.1938) – визначний український військовий політичний діяч, полковник Армії Української Народної Республіки, комендант Української Військової Організації, голова Проводу ОУН від І Конгресу Українських Націоналістів (28.01.–3.02.1929, Відень) до останніх днів свого життя. Успішно керував національно– визвольним процесом у Західній Україні в період жорстокої польської окупації краю. Загинув від руки вбивці – агента НКВС СРСР в Роттердамі (Голландія). Похований на кладовищі Кросвік у Роттердамі. КОНОНЕНКО (кол. Ворцеля, Бесарабова, Гвардійська, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р.№ 541–р). Кононенко Харитя (1900–1943)– громадська та господарська діячка, активістка українського жіночого руху. В 1941 році очолювала Український Червоний Хрест і Український допомоговий комітет у Рівному в час його окупації гітлерівцями. Замордована фашистами у Рівному. КООПЕРАТИВНА (кол. Кляйнзюдрінг) – кооперація у вузькому розумінні слова – співпраця людей в економічному житті, яка здійснюється через спеціальні об’єднання – кооперативи, які веденням спільного підприємництва намагаються або заощадити видатки своїх членів, або підвищити прибутки їх праці.
КОПЕРНИКА (кол. Новаковська). Коперник Міколай (19.02.1473–24.05.1543) – польський астроном, творець геліоцентричної системи світу. Своє вчення виклав у праці «Про обертання небесних сфер» (15.43).
КОРНИНСЬКА. На честь приміського села Корнин, перша письмова згадка про яке відноситься до 1470 року. Як вказує Я.Пура, «назва Корнин має кінцеве «ин», вимагаюче відповіді на питання «чий» (населений пункт)? Віднявши його, матимемо «Корн», у якому 21 можна вбачати ім’я «Корній». Для роздумів маємо й українське «корний» і «покараний». Інтригує теж прізвище Корн, у якому приховане значення «збіжжя, зернини».
КОРОЛЕНКА. Короленко Володимир Галактіонович (27.08.1853–25.12.1921) – російський письменник українського походження. В 1866–1871 рр. навчався в Рівненській гімназії. У творах «Історія мого сучасника», «В поганому товаристві» майстерно змалював тодішні картини з життя провінційного Рівного.
КОРОЛЬОВА. Корольов Сергій Павлович (12.01.1907– 14.01.1966) – український вчений, конструктор ракетно– космічних систем, академік Академії наук СРСР (з 1958 р.). Ракетно–космічні системи, створені під його керівництвом, дали змогу здійснити польоти на Венеру й Марс, а також м’яку посадку на поверхні Місяця. У 1937 році був заарештований і відправлений у концтабір, згодом до спецтабору для науковців, де він займався роботами по створенню ракетних двигунів для військових літаків. Звільнений у 1938 р.
КОРОТКА (кол. Миколаївська).
КОРСУНСЬКА. На честь міста Корсунь– Шевченківського (до 1944 року – Корсуня), заснованого Ярославом Мудрим у 1032 році як фортеця, що мала захищати Київщину перед степовиками. За козацьких часів – полкове місто.
КОСТРОМСЬКА. На честь міста Костроми – обласного (з 1944 року) та районного центру Росії, порт при впаданні р. Костроми у Волгу. Засноване у XII ст. У місті – історико–архітектурний музей–заповідник, Собор Богоявленського монастиря (1559–1565 рр.), Іпатіївський монастир (ХVІ–ХVІІ ст.).
КОТИКА. Котик Валентин (11.02.1930–17.02.Л944) – учасник партизанського руху в Україні в роки другої світової війни. Герой Радянського Союзу (з 1958 року). З 1937 року жив і навчався в м. Шепетівці.
КОТЛЯРЕВСЬКОГО (кол. Монопольна, Зюдрінг, Громова). Котляревський Іван Петрович (9.09.1769– 10.11.1838) – визначний поет і драматург, що поклав початок нової української літератури. Створив п’єси «Наталка Полтавка» (вид. 1838 р.) і «Москаль–чарівник» (вид. 1841 р.), які дали початок новій українській драматургії. Композитор М. Лисенко написав музику до «Наталки Полтавки». КОЦЮБИНСЬКОГО (кол. Казармена, Кошарова). Коцюбинський Михайло Михайлович (17.09.1864– 25.04.1913) – один з найвизначніших українських письменників кінця XIX – початку XX ст., громадський діяч. Автор багатьох творів. Серед них – «Він іде» (1906), «Сміх» (1906), «Persona grata» (1907), «Fata Morgana» (1903— 1910), «Intermezzo» (1908), «Тіні забутих предків» (1911). КОШОВОГО. Кошовий Олег Васильович (8.06.1926– 9.02.1943) – один з керівників підпільної організації в Краснодоні, Герой Радянського Союзу (з 1943 року). КРЕЙДЯНА. В районі вулиці наявні поклади крейди. КРЕМЕНЕЦЬКА. На честь міста – районного центру Тернопільської області. У місті – замок (XII – XIV ст.), Богоявленський монастир (XVII ст.), ансамбль Кременецького ліцею (1731–1743 pp.). У Кременці народився польський поет Ю.Словацький. Кременець відомий з 1226 року. КРИВОНОСА (кол. Тополева, перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 26.06.1992 р. № 688–р). Кривоніс (Перебийніс, Вільшанський) Максим (? – листопад 1648 року) – полковник Запорізького війська, герой визвольної війни українського народу 22 1648–1657 pp. За деякими відомостями – мандрівний вояк з Шотландії, за іншими – певнішими – міщанин з Острога чи Могилева. Очолював козацькі загони в Жовтоводській, Корсунській, Пилявецькій битвах 1648 року. КРИЛОВА. Крилов Іван Андрійович (13.02.1769— 21.11.1844) – російський письменник, байкар, журналіст, академік Петербурзької Академії наук з 1841 року. На українську мову байки Крилова перекладали М.Старицький, М.Рильський, П.Тичина.
КРУШЕЛЬНИЦЬКОЇ (кол. Л. Чайкіної). Соломія Крушельницька (23.09.1872–16.11.1952) – видатна українська співачка, педагог, професор. Співала на кращих сценах світу.
КУБАНСЬКА (кол. Красна, Берко, Йоселевича, Гонти, Шолохова) – на честь Кубані, історико–географічного краю в північно–західній частині Кавказу, найбільше на південний схід висунута частина українських земель. До неї входить Краснодарський край, куди на початку 90–х років XVIII ст. царський уряд переселив запорозьких козаків. Після жовтневих подій 1917 року Кубань увійшла до складу Росії. В 1925 році на Кубані було 900 тисяч україномовних жителів, працювало майже 150 шкіл І ступеня, де 320 вчителів навчали 14 тисяч учнів. Але вже з 1932 року українське національно–культурне життя на Кубані завмерло, було закрито українські школи, на людних місцях спалювали українські книги з хат–читалень, ліквідовано українські видавництва. Багатьох українців репресовано, тисячі з них у 30–ті роки знищено. КУПРІНА. Купрін Олександр Іванович (7.09.1870– 25.08.1938) – російський письменник, який у 1898 році працював у с.Кузьмівка Сарненського району. Тут він зібрав цікавий матеріал з життя місцевого населення, що став основою його повісті «Олеся».
КУРГАНСЬКА. На честь міста Курган (до 1792 року – Царева Слобода), обласного центру Росії (з 1944 року) на річці Тобол. Засноване у 1553 році.
КУРЧАТОВА. Курчатов Ігор Васильович (12.01.1903– 7.02.1960) – російський фізик, один із засновників атомної науки і техніки в колишньому СРСР. Академік АН СРСР, тричі герой соціалістичної праці.
КУТУЗОВА. Кутузов Михайло Ілараонович (Голенищев–Кутузов) (16.09.1745–28.04.1814) – російський полководець, генерал–фельдмаршал. У 1806 році побував на Рівненщині. Народився у Петербурзі, помер у Бунцлау (тепер Болеславець, Республіка Польща), похований у Петербурзі.
КЮРІ. Кюрі (Curie) П’єр (15.05.1859–19.04.1906)– французький фізик і хімік, член Французької АН з 1905 року. Дослідження радіоактивності, проведені спільно з М. Склодовською–Кюрі, зумовили переворот у наукових поглядах на будову речовин. Відкрив радіоактивні елементи радій та полоній (1898). Лауреат Нобелівської премії з 1903 року.
КРАСИЛЬНИКОВА. Красильников Віктор Іванович (9.06.1962–22.03.1986) – рівнянин, який загинув при виконанні «інтернаціонального обов’язку» в Демократичній республіці Афганістан, посмертно нагороджений орденом Червоного прапора.
КРОПИВНИЦЬКОГО. Кропивницький Марко Лукич (22.05.1840–21.04.1910) – український драматург, актор, режисер, композитор. Автор понад 40 п’єс (серед них – «Дай серцю волю, заведе в неволю» (1863), «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» (1882), «Глитай або ж Павук» (1882), «Чмир» (1890). Писав музику до вистав, автор вокальних дуетів («Де ти бродиш, моя доле», романсу «Соловейко» та ін.).
ЛЕОНТОВИЧА (кол. Луначарського, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р. № 541–р). Леонтович Микола Дмитрович (13.12.1877— 23 23.01.1921) – український композитор, хоровий диригент, музично–громадський діяч, педагог, збирач музичного фольклору, автор класичних обробок українських народних пісень (понад 150, у т.ч. «Пряля», «Козака несуть», «Щедрик» та ін.). Крім того, залишив також і церковні твори (літургія, канти та ін.). і Лєрмонтова (кол. Велика Фольварочна, Казимира Любомирського). Лєрмонтов Михайло Юрійович ь (15.10.1814—27.07.1841) – видатний російський поет.. Народився у Москві, помер у П’ятигорську, похований ( у Тарханах (тепер с.Лермонтово Пензенської області).
ЛЕСІ УКРАЇНКИ. Леся Українка (справжнє прізвище Косач Лариса Петрівна) (25.02.1871–1.08.1913) – велика українська поетеса, громадський діяч. Походила з родини української інтелігенції. Володіла багатьма мовами, досконало знала світову історію, культуру, літературу, мистецтво, написала підручник «Стародавня історія східних народів». На формування світогляду Лесі Українки великий вплив мали мати – письменниця Олена Пчілка і брат матері – громадський діяч і вчений М.Драгоманов. Поетеса підтримувала тісні зв’язки з діячами української, російської, польської соціал– демократії, керувала бібліотечною справою у київській «Просвіті». Неодноразово виїздила за кордон : до Австро–Угорщини, Німеччини, Болгарії, Італії, Єгипту. За «українофільські» симпатії переслідувалась царською владою. У своїх творах засуджувала зрадників українських народних інтересів. Великий цикл складають драматичні твори Лесі Українки, серед яких світовим шедевром є драма–феєрія «Лісова пісня». У п’єсі «Бояриня» оспівала палку любов героїв твору до Батьківщини – України і розкрила з великою художньою силою жорстокі порядки у Росії, які ніяк не можуть сприйняти та зрозуміти українці, що плекали честь, свободу та незалежність. На початку 90–х років XIX ст. перебувала на Рівненщині. Зокрема у селах Ярославицької волості нині Млинівського району записала кілька українських народних пісень.
ЛЄСКОВА. Лєсков Микола Семенович (псевдоніми Фрейшиць, М. Горохов, М. Стебницький) (4( 16).02.1831— 21.02.(5.03.)1895) – російський письменник, публіцист. Перебуваючи в Україні, знайомився з життям і культурою її народу, вивчав мову, був обізнаний з українською літературою. Залишив спогади про Київ. На українському матеріалі написав оповідання «Нехрещений піп», –«Старосвітські психопати», «Печерські антики», повість «Заячий реміз» та ін. Був особисто знайомий з Т.Шевченком, Марком Вовчком, О.Марковичем. Про Т.Шевченка, його похорон опублікував спогади «Остання зустріч і остання розлука з Шевченком» (1861). На українську мову перекладено ряд його творів.
ЛИПСЬКОГО. Липський Володимир Іполитович (11.03.1863–24.02.1937) – український ботанік, член– кореспондент АН СРСР (з 1928 року), академік АН УРСР (з 1919року).У 1921–1922 роках – віце–президент, у 1922– 1928 роках – президент АН УРСР. Народився у с. Самостріли Корецького району Рівненської області. Жертва сталінського терору.
ЛИСЕНКА. Лисенко Микола Віталійович (22.03.1842– 6.11.1912)– відомий український композитор, музичний етнограф, диригент, піаніст і громадський діяч, основоположник української класичної музики. Як композитор згармонізував у 1868–1911 рр. дві серії українських народних пісень, видав сім випусків «Збірок українських народних пісень для голосу з фортепіано» (280), і 12 т.зв. «десятців» для чоловічого і мішаного хорів з фортепіано (120). Написав 9 опер (у т.ч. «Наталка Полтавка» (1889), «Тарас Бульба» (1890),«Енеїда» (1911), оперету «Чорноморці» (1872), музику до «Кобзаря» Т.Шевченка, (понад 80 вокальних творів різних жанрів). У вересні 1867 року побував у Рівному і в Дубні.
ЛИТОВСЬКА (кол. Литовська, Литовський провулок, Кутузовська, Крутянська). Одна з найстаріших вулиць Рівного, згадка про яку відноситься до 1629 року. Свідчить про зв’язки Волинської землі, в т.ч. й Рівного з Литвою (у кінці XIV ст. Волинь у складі інших українських земель входила до складу Литви).
ЛІКАРНЯНА. (кол. К. Цеткін, перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 26.06.1992 р. № 688–р) – в районі вулиці розташована лікувальна установа.
ЛІСОВСЬКОЇ (кол. Томаровський провулок, Пекарська). Лісовська Лідія Іванівна (1910–07.1944) – підпільниця, яка виконувала завдання чекістського партизанського загону. Загинула ймовірно від рук агентів НКВС. Похована в с.Куневі Ізяславського району Хмельницької області.
ЛОМОНОСОВА. Ломоносов Михайло Васильович (8(19). 11.1711–4(1 5).04.1765) – російський вчений– енциклопедист, поет, академік Петербурзької академії наук з 1745 року, почесний член Шведської академії наук з 1760 року і Болонської академії з 1764 року. Кілька місяців навчався в Київській академії. Перебуваючи у Києві, виявляв інтерес до географії України, знайомився з українською мовою та культурою. В ідилії «Полідор», присвяченій гетьману Кирилу Розумовському, віддав данину чарівній українській природі. В Україні твори Ломоносова були відомі ще у XVIII ст. ЛОНДОНА. Лондон Джек (Jack) (справжнє прізвище Джек Гріффіт Лондон) (12.01.1876–22.11.1916) – американський письменник. Українською мовою видані «Твори» (тт. 1–12, К., 1969–1972). Народився у Сан– Франціско.
ЛУГОВА.
ЛУЦЬКА. На честь Луцька – обласного та районного центру Волинської області. Відомий з 1085 року. Розташований на річці Стир.
ЛЬВІВСЬКА (кол. Спільна). На честь міста Львова – обласного та районного центру України, заснованого першим українським королем Данилом Галицьким. Вперше згадується в 1256 році. Розташоване на р. Полтві.
ЛЬОНОКОМБІНАТІВСЬКА – на вулиці розташований Рівненський льонокомбінат, який почав випускати першу продукцію в 1963 році.
МАЗЕПИ (кол. Німецька, Фоша, Бородінська, Французька, назву повернуто згідно з рішенням міської Ради від 10.07.1991 р. № 283) – Мазепа Іван Степанович (19.02.(2.03.) 1639–21.09.(2.10.) 1709) – визначний український політичний діяч, дипломат, гетьман України. Видатний культурно–просвітницький діяч, автор віршів –.«Дума», «Всі покою щиро–прагнуть», «Пісня», «Ой, горе, горе чайці–небозі», «Псальми». Перебував у Дубні з листопада 1705 року тривалий час. Саме тоді гетьман з 6 тисячами козаків повертався з Польщі до Батурина. У Дубні йому було вручено орден св. Івана Єрусалимського та присвоєно звання Мальтанського кавалера. МАКАРЕНКА. Макаренко Антон (13.03.1888–1.04.1939) –педагог і письменник. Серед творів Макаренка (всі вони написані російською мовою) найважливіші «Марш ЗО года», «Педагогическая поэма» (I–III, 1933–1935), «Книга для родителей» (1937). МАКАРОВА. Макаров Олег Григорович (6.01.1933)– льотчик–космонавт СРСР. Перший політ у космос здійснив 27–29.09.1973 року разом з В.Г.Лазарєвим на кораблі «Союз–12». Почесний громадянин м. Рівного. На приміщенні середньої школи №3 м. Рівного 12.04.1981 року встановлено меморіальну дошку з написом: «Двічі Герой Радянського Союзу льотчик–космонавт Олег Григорович Макаров закінчив середню школу №3 в 1951 році».
МАЛА.
МАЛИЙ УЗВІЗ (кол. Волосна, кн. Острозьких, Орджонікідзе, перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 18.09.1991 р. № 379). Узвіз – крутий підйом, вулиця, що має підйом.
Малинова (кол. Тімірязєвська).
МАЛОРІВНЕНСЬКА.
МАРКА ВОВЧКА (кол. Бєлінського). Марко Вовчок (літературний псевдонім Вілінської Марії Олександрівни, по чоловікові – Маркович) (22.12.1833–10.08.1907) – видатна українська письменниця. У 1851–1858 рр., перебуваючи в Чернігові, Києві й Немирові, вивчала українську мову, побут, фольклор і написала видані 1857 року «Народні оповідання», які відразу дістали високу оцінку в українських літературних колах – зокрема Т. Шевченка, П. Куліша. Піднесла на вищий рівень розповідну манеру в українській прозі, звільнивши її від залишкової травестії. Проза М. Вовчок вплинула на розвиток українських оповідань в другій половині XIX ст.
МАРУСІ ЧУРАЙ (кол. Сусаніна, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р. № 541–р). Чурай Марія Гордіївна (Маруся Чурай, Чураївна) – легендарна українська народна співачка й поетеса. Нібито жила в XVII ст. в Полтаві. Образ Чурай як творця українських народних пісень («Ой, не ходи, Грицю», «За світ встали козаченьки», «В кінці греблі шумлять верби» та ін.) склався під впливом літературних творів XIX ст.
МАЯКОВСЬКОГО (кол. Американська, Олександрівська, Сенкевича, Ярослава Мудрого). Маяковський Володимир Володимирович (7(19).07.1893—14.04.1930) – російський поет. У 1912–1914 рр. тричі відвідував Україну, а з 1924 року прибував сюди щороку і виступав у Києві, Одесі, Дніпропетровську, Донецьку, Полтаві, Житомирі та ін. Як поет оспівав столицю республіки (вірш «Київ», 1924). У вірші «Борг Україні» (1926) закликав росіян шанобливо ставитися до українців, вивчати їхню мову – «величаву і просту»... Присвятив Україні теплі рядки у віршах «Нашому юнацтву» (1927), «Три тисячі і три сестри» (1928) та ін. П’єси Маяковського йдуть на українській сцені. Окремі твори перекладали М. Бажан, Ю. Яновський, Л. Первомайський, Остап Вишня, М. Терещенко, П. Воронько, С. Голованівський, Р. Лубківський та ін.
МЕЖОВА (кол. Касперовича, Костомарова) – назва вулиці, очевидно, від «межі», яка відділяла одну частину міста від іншої.
МЕЛЬНИКА (кол. Якіра, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р. № 541–р). Мельник Андрій (12.12.1890 – 1.11.1964) –визначний український військовий та політичний діяч, полковник Армії Української Народної Республіки, один з лідерів Організації Українських Націоналістів. 26.02.1944 року був ув’язнений гітлерівцями в концтаборі Саксенгаузен. Помер у Клерво (Велике герцогство Люксембург), похований у м. Люксембургу.
МЕНДЕЛЄЄВА. Менделєєв Дмитро Іванович (8.02.1834 – 2.02.1907) – російський учений, член– кореспондент Петербурзької академії наук з 1876 року. У 1869 році відкрив один з фундаментальних законів природи, названий періодичним законом Д. І. Менделєєва. Видав у 1869–1871 рр. «Основи хімії» у двох частинах – перший посібник, в якому курс хімії викладено на основі періодичної системи. У 1888 році вивчав проблему видобування і транспортування кам’яного вугілля в Донбасі. МЕХАНІЗАТОРІВ. Вулиця, на якій живуть механізатори – працівники сільського господарства.
МИЛА.
МИРНОГО. Мирний Панас (справжнє прізвище Рудченко Панас Якович) (13.05.1849 – 28.01.1920) – видатний український письменник. Автор художніх творів «Пропаща сила, або Хіба ревуть воли, як ясла повні?», яку написав разом зі своїм братом І. Рудченком (Женева, 1880), «Повія» (1883–1884). Драматичні твори – «Лимерівна» (1882), «У черницях» (1884), «Перемудрив» (1885), «Згуба» (1896), «Спокуса» (1901) та ін.
МИРЮЩЕНКА. Мирющенко Павло Михайлович (псевдоніми Дубчак Микола Андрійович, Могутній) (4.01.1915 – осінь 1943) – керівник підпільної організації, яка діяла у Рівному в роки його окупації гітлерівцями. Загинув від рук фашистів. МИСЛИВСЬКА.
МІЦКЕВИЧА. (кол. Бармацька, Т. Шевченка). Міцкевич (Mickiewicz) Адам Бернард (24.12.1798 – 26.11.1855) – польський поет, діяч національно–визвольного руху. Значну увагу приділяв українській культурі та історії, захоплено висловлювався про мелодійність української мови. Найвидатнішим твором є поема «Пан Тадеуш або останній наїзд на Литву» (1834). У 1905–1906 рр. споруджено пам’ятник у Львові (скульптори М. Паращук та А. Попель).
МЛИНАРСЬКА – в районі вулиці був розташований млин.
МЛИНІВСЬКА (від Соборної до Олексинської, давня назва Москаленка, відновлена згідно з розпорядженням міської Ради від 26.06.1992 р. № 688–р). Ймовірно, назва вулиці походить від млинів, які були розташовані в ХVІІІ–ХІХ ст. уздовж неї. МЛИНІВСЬКИЙ ПРОВУЛОК. Див. вул. Млинівська.
МОГИЛИ (кол. Африканська, Ягеллонська, Коновальця, 1 Травня, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р. № 541–р). Могила Петро Симеонович (10.01.1597 – 11.01.1647) – політичний, церковний і освітній діяч України, митрополит Київський та Галицький. В атмосфері українського церковного відродження, яке він спричинив, визріла ідея української національно– визвольної революції й відродження української державності. Був опікуном школи при Гощанському монастирі, який було засновано у 1638 році.
МОЖАЙСЬКОГО. Можайський Олександр Федорович (21.03.1825 – 1.04.1890) – російський винахідник у галузі літальних апаратів, важчих за повітря.
МОЛОДІЖНА.
МОНОМАХА (кол. М. Тореза, перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 26.06.1992 р. № 688–р). Володимир Мономах (1053–1125) – великий князь Київський (1113–1125), один з найвидатніших державних діячів українського середньовіччя. В історії Русі завершує добу відносної єдності держави. Від Володимира Мономаха походять Київська, Смоленська і Суздальська лінії Рюриковичів.
МОРОЗЕНКА (кол. Пугачова, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р. № 541–р). Морозенко Нестор (Мрозовицький Станіслав) (?– 1649) – корсунський наказний полковник. Улітку 1648 року на чолі повстанського загону разом із загонами М. Кривоноса, І. Ганжі брав участь у визволенні Поділля. Загинув під час Збаразької облоги 1649 року. Герой української народної пісні «Ой, Морозе, Морозенку, ти славний козаче».
МУКАЧІВСЬКА. На честь міста обласного підпорядкування Закарпатської області, районного центру на р. Латориці. У місті – замок «Паланок» (XIV ст.), готична каплиця (XIV ст.), ансамбль Микільського монастиря (собор, 1806), пам’ятник–обеліск ополченцям 27 революції 1846–1849 рр. (1901). В Мукачеві народився угорський художник М. Муккачі. Відоме з X ст.
НАБЕРЕЖНА (кол. Прибережна) – вулиця, яка пролягає паралельно річці Устя. НАЛИВАЙКА. Наливайко Северин (? – 21.04.1597) – керівник народного повстання в Україні і Білорусі 1594– 1596 рр. Служив сотником надвірної корогви князя К. Острозького в Острозі. Залишивши службу, створив у 1594 році загін нереєстрових козаків і очолив повстання, події якого прокотились і по Рівненщині.
НЕКРАСОВА (кол. Селянка). Некрасов Микола Олексійович (28.11(10.12.).1821 – 27.12.1877(8.01.1878) – російський письменник, журналіст. З великою повагою ставився до України, її культури. Переробив на комедію роман «Жизнь и похождения Петра Степанова сына Столбикова» Г. Квітки–Основ’яненка. Високо цінував поезію Т. Шевченка, всіляко сприяв виданню його творів. Брав активну участь у вшануванні пам’яті поета, написав вірш «На смерть Шевченка» (1861). З Некрасовим підтримувала творчі стосунки Марко Вовчок, яка активно співробітничала в його журналах. Окремі твори перекладали І. Франко, П. Грабовський, М. Старицький, М. Терещенко, М. Пригара, Н. Забіла.
ПРОВУЛОК НЕКРАСОВА. Див. вул. Некрасова.
НЕСВИЦЬКОЇ (кол. П. Морозова, перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 18.09.1991 р. № 379). Несвицька Марія (? – 1518) – княгиня, яка з 1479 року володіла Рівним, прийнявши титул Рівненської. Вона прагнула зробити Рівне містом. У зв’язку з цим розгорнула тут будівництво замку та інших споруд. Почала заселяти село новими мешканцями. Замок було розміщено на одному з островів річки Усті (нині район стадіону «Авангард»). Його спорудили з дубових колод, а кругом насипали земляний вал. Це укріплення мало бійниці, кілька гармат. Завдяки старанням княгині Рівне у кінці XV ст. дістало магдебурзьке право, йому дали дозвіл на проведення ярмарків.
НЕСТЕРОВА. Нестеров Петро Миколайович (27.11.1887 – 8.09.1914) – російський військовий льотчик, штабс–капітан. Засновник вищого пілотажу (петля Нестерова). Здійснив ряд рекордних перельотів. Загинув у бою під час 1–ої світової війни, вперше застосувавши таран. На початку першої світової війни прибув з Києва у Дубно у складі корпусного авіазагону.
ІВАНА НЕЧАЯ (кол. Промінь–2, Окопова). Нечай Іван (? – 10.07.1651) – учасник Берестецької битви, яка відбулася влітку 1651 року на Рівненщині. Загинув у нерівному бою з польськими жовнірами, але не здався на милість польського короля. Озерце біля о. Монастирщина, що поруч с. Острів Радивилівського району, на якому загинув І. Нечай, взято під державну охорону. Подвиг І. Нечая оспівано в піснях, про нього розповідають легенди, експозиції музеїв.
НОВА (кол. П. Саксаганського).
НОВОДВІРСЬКА. На честь села Нового Двора, яке увійшло до складу Рівного. Перша письмова згадка про Новий Двір відноситься до 1545 року. У 1583 році у Новому Дворі були водяний млин, бортниці, ставки, забудови. Дерев’яна церква XVIII ст. НОВОСЕЛІВ.
НОСАЛЯ (кол. Пархоменка, перейменована згідно з розпорядженням міськвиконкому від 1.10.1996 р. № 1433– р). Носаль Іван Михайлович (26.04.1913 – 17.08.1996) — відомий вчений–фітотерапевт. Автор книг: М. А. Носаль, І. М. Носаль. Лікарські рослини і способи їх застосування в народі. К., 1958; І. М. Носаль. Від рослини до людини. К., 1993.
НЬЮТОНА. Ньютон (Newton) Ісаак (4.01.1643 – 31.03.1727) – англійський вчений, один з основоположників сучасного природознавства, член Лондонського королівського 28 товариства з 1672 року. Його президент з 1703 року. Відкрив основні закони класичної механіки, закон всесвітнього тяжіння, дисперсію світла, досліджував інтерференцію, дифракцію і поляризацію світла тощо. Вершиною наукової творчості Ньютона є його праця «Математичні начала натуральної філософії» (1687).
ОГІЄНКА (кол. Болотна, Кожедуба, Ленінградська, перейменована згідно з рішенням виконкому міської Ради від 29.04.1992). Огієнко Іван Іванович (церковне ім’я Іларіон) (14.01.1892 – 29.03.1972) – відомий український церковний і громадський діяч, митрополит (з 1943 року), історик церкви, педагог, дійсний член Наукового товариства ім. Т. Шевченка. На початку 1919 року Огієнко призначався міністром освіти Української Народної Республіки. В 1919–1920 pp. – міністр віросповідань УНР в урядах І. Мазепи та В. Прокоповича. Склав екстерном екзамени за курс гімназії в 1903 році в Острозі. В 1919 році перебував у Рівному. Автор майже 2000 наукових праць. Здійснив переклад Святого письма на українську мову (виданий у 1962 році). ОЗЕРНА. Вулиця розташована в районі Басівкутського озера.
ОЛЕКСАНДРІЙСЬКА. На честь села Олександрії, центру сільської Ради Рівненського району, колишнього райцентру. Перша письмова згадка про це село як про Першки, Першкову, Першків Міст припадає на кінець XV ст. У 1603 році власник села Олександрії князь Острозький перейменував Першки на Олександрію. В 1629 році Олександрія згадується вже як місто, яке входило до Рівненської волості Волинського воєводства.
ОЛЕКСИНСЬКА. Прилягає до села Великий Олексин, що розкинулося на берегах Усті. Перша письмова згадка про село відноситься до 1562 року. Під кінець 1992 року Великий Олексин нараховував 800 садиб та 3000 жителів. Я. Пура вказує, що назва Олексин походить від імені Олекса – в перекладі з грецької «захисник». Кажуть, що цей Олекса мав титул начальника дозорців, за що йому дали тут землю.
ОЛЕСЯ О. (кол. Революційна, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р. № 541–р). Олександр Олесь (справжнє прізвище Кандиба) (5.12.1878 – 22.07.1944) – один з найвидатніших українських поетів XX ст. Літературну діяльність почав з 1903 року, набувши популярності вже першою збіркою «З журбою радість обнялась» (1907). Патріотичні мотиви та щирість вислову забезпечили поезії Олеся велику популярність і поширення в антологіях, хрестоматіях, читанках, а багато його текстів композитори (М. Лисенко, Я. Степовий, К. Стеценко та ін.) використали у своїй творчості.
ОЛЬЖИЧА (кол. Галана, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р. № 541–р). Кандиба Олег (псевдонім О. Ольжич) (8.07.1907 – 10.08.1944) – відомий український поет, політичний діяч, археолог і публіцист. З 1929 року – член Організації Українських Націоналістів, виконував ряд відповідальних завдань Проводу ОУН, особисто Є. Коновальця, редагував часопис «Самостійна думка». Протягом 1939–1941 рр. очолював Революційний Трибунал ОУН, член Проводу ОУН. У червні 1994 року на одному з будинків по вулиці Тополевій (нині вул. В’ячеслава Чорновола) м. Рівного відкрито меморіальну дошку, на якій поруч з барельєфом викарбувано слова: «На цій вулиці у 1941–1943 рр. у конспіративних помешканнях зупинявся видатний український поет, політичний діяч і вчений Олег Ольжич (1907–1944)». Автор дошки – скульптор В. Пєтухов.
ОСИПОВА. Осипов Семен Дмитрович (1919–липень 1944) – командир третього мотострілецького батальйону 20–ої гвардійської механізованої бригади червоної армії. Герой Радянського Союзу (з 25.04.1944). При форсуванні Західного Бугу в середині липня 1944 року гвардії майор С. Осипов був поранений. У військовому госпіталі м. Рівного помер від тяжких ран.
О. ВЕРЕСАЯ (кол. Погонівський, Круча, провулок Охотського). Вересай Остап Микитович (1803–1890) – український кобзар. В репертуарі були історичні, побутові, 29 жартівливі й сатиричні пісні (зокрема, пісня «Про Правду та Неправду»), Його знав Т. Шевченко, подарував йому «Кобзар». Виконавське мистецтво Вересая вивчав М. Лисенко. В 1959 році в с. Сокиринці Чернігівської області, на батьківщині кобзаря, засновано кімнату–музей Остапа Вересая. В 1978 році встановлено пам’ятник. ПРИВІТНА (кол. Серова).
ПРОВУЛОК ВЕРЕСАЯ. Див. вул. Вересая. ОРЛОВА (кол. Колгоспна). Орлов Микола Сергійович (29.12.1919 – 29.09.1982) – командир групи підривників рівненського партизанського з’єднання №2 під командуванням І. Федорова. 2.05.1945 року йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Похований у м. Рівному. ОСТАФОВА. Остафов (Астафов, Остапів) Микола Максимович (1907 – грудень 1943) – керівник підпільної антифашистської організації м. Рівного. Був заарештований гестапо в ніч на 14 грудня 1943 року й закатований.
ОСТРОВСЬКОГО (кол. Костюшка, Коцюбинського). Островський Олександр Миколайович (12.04.1823 – 14.06.1886) – російський драматург, член–кореспондент петербурзької академії наук з 1863 року. У п’єсах «Сімейна картина» (1847), «Свої люди – поквитаємося» (1850), «Бідна наречена» (1851), «Гроза» (1859) викривав тогочасну соціальну дійсність, виступав проти приниження людської гідності та особистості. П’єси Островського стали невід’ємною частиною репертуару українських театрів. Видані українською мовою у перекладах О. Ільченка, А. Головка, С. Скляренка. ПАВЛЮЧЕНКА. Павлюченко Іван Васильович (23.08.1915 – 22.03.1944) – майор, командир авіаескадрильї 525–го штурмового авіаполку червоної армії. Загинув у бою з фашистами. Похований у м. Рівному. Виходець з кубанських козаків.
ПАНФІЛОВЦІВ. На честь бійців 1075–го стрілецького полку 316–ї дивізії червоної армії (командир І. В. Панфілов), які на підступах до Москви майже всі загинули у бою з фашистами і 28 бійців були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.
ПАРКОВА — вулиця, яка прилягає до міського парку культури та відпочинку імені Т. Шевченка.
ПАРКОВИЙ ПРОВУЛОК (кол. Княжеський провулок, вулиця Княжа, Папаніна). ПЕРЕСОПНИЦЬКА (кол. Велика Мінська, Йозефа Понятовського, Хмельницького, К. Маркса, перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 26.06.1992 р. № 688–р) – на честь села Пересопниця Рівненського району, у якому було закінчено переклад Євангелія на староукраїнську мову (1556–1561) – визначної пам’ятки староукраїнської літературної мови та мистецтва.
ПЕТЛЮРИ (кол. 13–ої дивізії, СС, Червоноармійська, перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 29.04.1992 р. № ). Симон Петлюра (10(23).05.1879 – 25.05.1926) – визначний український громадсько–політичний і державний діяч, публіцист, Головний Отаман Армії УНР, голова Директорії УНР. Підступно вбитий більшовицьким агентом. Похований на кладовищі Мон–Парнас у Парижі.
ПРОВУЛОК С. ПЕТЛЮРИ. Див. вул. С. Петлюри.
ПЕТРУСЕНКО. Петрусенко Оксана Андріївна (справжнє прізвище Бородавкіна) (18.02.1900 – 15.07.1940) – українська співачка (лірично–драматичне сопрано), народна артистка України. Визначний майстер української вокальної школи, одна з кращих виконавиць українських народних пісень і романсів.
ПИЛИПА ОРЛИКА (кол. Комінтерна, перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 26.06.1992 р. № 688–р). Пилип Орлик (11.10.1672 – 24.05.1742) – гетьман України в еміграції (1710–1742). Автор «Пактів і Конституційних прав і вольностей Запорізького Війська» (1710). блискучих політичних маніфестів. ПИРОГОВА (кол. Золотіївська, Злота, Золота, Тимошенка). Пирогов Микола Іванович (25.11.1810 – 5.12.1881) – російський хірург, анатом і патолог, засновник воєнно–польової хірургії, педагог і громадський діяч, член–кореспондент Петербурзької академії наук з 1847 року. Попечитель Одеського і Київського навчальних округів, був ініціатором створення університету в Одесі.
ПІДГІРНА (кол. Манежний провулок) – назва говорить сама за себе.
ПРОВУЛОК ПІДГІРНИЙ (кол. Гусина, Птича).
ПІДКОВИ. Підкова Іван (? – 16.06.1578) – козацький отаман, молдавський господар (1577–1578). 1577 року очолив загони молдавських селян і запорозьких козаків у боротьбі проти турецького ярма. У 1578 році змушений був відступити в Україну. На вимогу султана польська влада стратила Івана Підкову у Львові. Його героїчній боротьбі присвятив свою поему «Іван Підкова» Т. Шевченко.
ПРОВУЛОК ПІДКОВИ (кол. Підкова, пров. Піонерський). Див. вул. Підкови. ПОГОРИНСЬКА (кол. Тупікова, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р. № 541–р). На честь Погорини – історичної області сучасних земель Рівненщини. Це – міста, які відіграли помітну роль в історії давньоруської держави і згадуються в літописах. Багато з них поклали початок сучасним містам і селам: Дубен – Дубно, Корчеськ – Корець, Зареченськ – Заріцьк, Милеськ – Мильськ, Сапогинь – Сап

Вулиці Рівного

http://www.litopys.com.ua/places/stor-ya-m-sta/vulits-r-vnogo/


АБРАМОВА І ГОЛИКОВА (Ружицького, Олеся, Севастопольська). (? – 28 червня 1941 р., Рівне) – танкісти червоної армії, які вступили у бій з гітлерівськими загарбниками і в нерівному бою загинули смертю героїв. Посмертно відзначені урядовими нагородами.


 АВІАТОРІВ. Вулиця, що прилягає до Рівненського аеропорту.


АЙВАЗОВСЬКОГО І. Айвазовський (29.VII.1817 –2.V. 1900) – художник–мариніст, співець Чорного моря. Народився у Феодосії у вірменській родині, що переїхала з Галичини. Академік. З 1845 року до кінця життя працював у Феодосії.


АНГЕЛІНОЇ П. Парасковія Микитівна (12.01.1913, с. Старобешеве, тепер смт Донецької області – 21.01.1959 р., Москва) – організатор і бригадир першої в СРСР жіночої тракторної бригади.


АРТИЛЕРІЙСЬКА. Вулиця, що прилягала до артилерійських складів.


БАЗАРНА (Гандльова, до 20.06.1992 року вулиця Жовтнева). До вулиці прилягає міський базар, центральний міський ринок.


БАЙДИ–ВИШНЕВЕЦЬКОГО Д. (до 20.05.1993 року вулиця Ростовська) – Дмитро Вишневецький (? – 1563) – князь з українсько–литовського роду, став першим козацьким гетьманом. В народі названий Байдою і оспіваний в популярній пісні. На початку 1550–х років збудував на острові Мала Хортиця замок і цим поклав початок Запорозькій Січі.


БАНДЕРИ (колишня Московська, до жовтня 1992 р.). Бандера Степан Андрійович (1.12.1909 – 15.10.1959) – визначний український політичний діяч, один з лідерів українського національно–визвольного руху ЗО—50–х років. Народився в с. Старий Угринів Калуського повіту на Станіславщині (тепер Івано–Франківщина) в родині греко–католицького священика. Вбитий агентом КДБ. Похований в Мюнхені. БАСІВКУТСЬКА. Назва походить від назви села, що увійшло до складу Рівного. Уперше колишнє село Басії Кут згадується в акті від 1429 року. Як вказує кандидат філологічних наук Я. Пура, первісні найменування цього населеного пункту були однослівними прикметниковими, де виразне кореневе «Бас». Це очевидно, прізвище (прізвисько) засновника чи фундаторе поселення. В двочленній основі складове «Кут» могле розвинутись внаслідок злиття двох окремих наймень – Басів та Кут, причому останнє у значенні «завулок»: «закуток», «віддалене, тихе, глухе місце». У народі, вказує вчений, Басів Кут осмислюють як видозмінене Башин Кут (Пашин Кут). Мовляв, дільницею тут правив турецький вельможа «баша», «паша».


БАХАРЄВА П. Бахарєв Павло Никанорович (1894–1920).– Командир 9–го автобронезагону Першої кінної армії. Загинув в районі села Ясениничі під Рівним. Похований у Рівному.


БЕРЕЗОВСЬКОГО М. (Берегова). Березовський Максим Сазонтович (27.10.1745 – 2.04.1777) – видатний композитор, один з творців українського хорового стилю в духовній музиці (Давня назва вулиці – Радіщева).


БЕЛЯКОВА Т. Беляков Тихон Іванович – секретар Рівненського обкому комсомолу. Загинув у 1943 році в бою з гітлерівцями. Похований у смт Зарічному.


БІЛА (колишня Будьонного).


БІЛЯШІВСЬКОГО М. Біляшівський Микола Федотович (24.10.1867 – 21.04.1926) – визначний український археолог і музеолог, дійсний член Всеукраїнської Академії наук. Був одним із організаторів першого на Волині сільського музею в с. Городку під Рівним 10 (кінець XIX ст.). Неодноразово бував у Рівному. (Рішення міськвиконкому від 8.02.1989 р. № 43).


БІЧНА (колишня Куйбишева) – рішення міськвиконкому № 688–р від 26.06.1992 р. БОГУНА І. Богун Іван Теодорович (Федоренко, Федорович, ? – 17(27).2.1664 р.) – видатний український військовий і державний діяч, полководець, полковник подільський, згодоїм – кальницький (вінницький) і паволоцький. В битві під Берестечком (літо 1651) вивів з оточення українську армію (як наказний гетьман). Не присягнув на вірність російському цареві 1654 р. (нова вулиця, рішення виконкому міськради від 9.09.1989 р. № 263).


БОЖЕНОВА С. Боженов Сергій Миколайович (5.07.1959 – 3.09.1982)–рівнянин, який загинув в Афганістані. Посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки (Нова вулиця, рішення виконкому міськради від 9.09.1989 р. № 263).


БЛОКА О. Блок Олександр Олександрович (28.11.1880 – 7.08.1921) – російський поет. Збірники «Вірші про прекрасну даму» (1904), «Ямби» (1907–1914) та ін. Виступав як публіцист та критик.


БОРОДІНА О. (колишня Дівоча, Стаханова). Бородін Олександр Порфирович (12.11.1833 – 27.02.1887) – російський композитор і вчений–хімік.


БОТАНІЧНА. За назвою науки про рослини, їх будову, розвиток, поширення на землі й значення для людини.


БОЯРКА. Назва вулиці походить від назви осади Боярка. Я.Пура вказує, що найдавніші вісті про Боярку маємо з 1882 року. Назва її пов'язана з прізвищем Бояр, де приховане однозвучне слово кількох значень: «великий землевласник», «особа найвищого стану серед службовців» та ін. На початку XIX ст. Боярка була чеською колонією, яка згодом стала розростатись у напрямку с.Обарова, породивши й Боярку Другу, Боярку Третю, де, крім чехів, осіли поляки, місцеві поселенці.


ПРОВУЛОК БОЯРКА. Див. вул. Боярка.


БРИГАДНА. Вулиця заснована жителями, переважно членами рільничої бригади сільськогосподарського підприємства.


ПРОВУЛОК БРИГАДНИЙ. Див. вул. Бригадна.


БРЮЛЛОВА К. Брюллов Карл Павлович (23.12.1799 – 23.06.1852) – визначний російський художник, професор Академії мистецтв у Петербурзі, вчитель Тараса Шевченка.


БУКОВИНСЬКА (Будівельників, Будьонного). Буковина – край між середнім Дністром і головним хребтом Карпат у сточищі р. Прута й горішнього Серета на прикордонній українській і румунській національній території. Назва Буковина походить від великих букових лісів, з’явилася у XIV ст. (перейменована згідно з рішенням міськвиконкому № 688–р від 26.06.1992 р.).


БУЛЬБИ–БОРОВЦЯ. Боровець Тарас (9.03.1908 – 15.05.1981) – громадський діяч і політик, командуючий Українською Повстанською Армією «Поліська Січ». Підпільно–революційну і повстанську роботу проводив згідно з планом Генерального штабу Української Народної Республіки. В’язень гітлерівського концтабору. Похований у м. Бавнд–Бруку під Нью–Йорком (давніша вул. Зорге, перейменована розпорядженням міської управи № 541–р від 26.05.1993 р.).


 ВАВИЛОВА С. Вавилов Сергій Іванович (24.03.1891 – 25.10.1951) – російський фізик, державний і громадський діяч, академік АН СРСР, з 1945 року її президент. ВАСИЛЕВСЬКОЇ В. Василевська Ванда Львівна (24.01.1905 – 29.07.1464) – польська письменниця та громадська діячка. З 1939 р. жила в Україні. З 1943 р. – голова Спілки польських патріотів у СРСР. Романи – «Вітчизна» (1935), «Пісня над водами» (1940–1951 рр.), «Райдуга» (1942). Твори перекладені українською мовою. ВАСИЛЬЧЕНКА С. (колишня Нахімова). Васильченко Степан Васильович, справжнє прізвище – Панасенко (8.01.1879 – 11.08.1932) – український письменник, видатний прозаїк. Твори багато разів перевидавались. Найповніша «Повна збірка творів» (томи 1–ІV, 1928–1930 рр.). Помер від голоду в страшний час сталінського голодомору. ПРОВУЛОК С. Васильченка. Див. вул. С. Васильченка (давніша вулиця Нахімова, перейменована розпорядженням міської управи № 541 –р від 25.05.1993 р.). ВАСНЕЦОВА. Васнецов Аполінарій Михайлович (15.05.1848 – 23.07.1926 рр.) – російський живописець, дійсний член Петербурзької Академії мистецтв. Брав участь у розписах Володимирського собору у Києві (1885–1896 рр.). Народився у с. Лоп’ял Кіровської області, помер у Москві.


ВЕДЕЛЯ А. Ведель Артемій Лук’янович (1767 – за ін. даними 1770, 1772 – 14.07.1808). Духовний композитор, співак. Керував хоровою капелою в Москві, потім – у Києві і Харкові. Автор 29 церковних хорових концертів. Засуджений як небезпечний для царського уряду. Помер в ув’язненні, (давніша вул. Енгельса, перейменована розпорядженням міської управи № 541–рвід 25.05.1993 р.). ВЕРБИЦЬКОГО М. (кол. Південна до 25.05 1993 р.). Вербицький Михайло Михайлович (1815 – 7.12.1870) – український композитор і хоровий диригент. Народився в с. Улючі (Галичин) в сім’ї священика. Один з організаторів духовного і культурного життя в Західній Україні. Середню та музичну освіту здобув у Перемишлі, де потім викладав співи в школах, згодом диригував хором Ставропігійського інституту у Львові. З 1852 р. – священик. Писав хорові, вокальні (соло), інструментальні твори. Найбільшу популярність принесла М. Вербицькому героїко–патетична музика до вірша П.Чубинського «Ще не вмерла Україна», який прозвучав вперше, очевидно, у 1864 р. (з 15.01.1992 р. Державний гімн України).


ВЕРБОВА. Вулиця, яка при своєму заснуванні була обсаджена вербами. (Повернута власна назва вулиці (колишня Ватутіна) згідно з рішенням міськвиконкому № 1243–р від 13.01.1992 р.).


ВЕРЕСАЯ (колишня Л. Глібова, Охоцького, Охотського, перейменована розпорядженням міської управи № 541 –р від 25.05.1993 р.). Вересай Остап Микитович (1803– 1890) – видатний український кобзар. Народився в с. Сокиринцях (тепер Срібнянського району Чернігівської області). Добре знав Т.Шевченка. ВЕРЕЩАГІНА В. Верещагін Василь Васильович (26.10.1842 – 13.04.1904) – російський живописець і рисувальник. Автор серій картин на теми загарбницькоївійни з боку Російської імперії в Туркестані, з життя Індії, російсько–турецької війни 1877 – 1878 рр.


ВЕСНЯНА.


ГЕТЬМАНА ВИГОВСЬКОГО (до 25.05.1993 р. – вулиця Кржижановського). Виговський Іван Остапович (? – 16(26). 1664 р.) – видатний діяч, гетьман України (1657 – 1659 рр). Учасник Берестецької битви, яка відбулася влітку 1651 р. 12 ВИДУМКА (кол. Жеромського, Заньковецької, Київська, перейменована рішенням міськвиконкому № 1243–р від 13.10.1992 р.). Назва вулиці, як вказує Я.Пура, походить від назви села, яке простягалося від краю нинішнього автовокзалу до споруджуваного Покровського собору. У 1947 р. Видумка мала два хутори, розміщені при нинішніх вулицях Київській – Соборній. Назва Видумка, як вказує Я.Пура, належить до поширених і надається переважно малим об’єктам – хуторам, присілкам, куткам, вулицям. У ній прихована ідея «придумане, здійснена якась затія». ВИННИЧЕНКА. Винниченко Володимир Кирилович (1880– 1951 рр.)–український політичний і громадський діяч, відомий письменник, перший голова Генерального секретаріату Української Народної Республіки, генеральний 1 секретар внутрішніх справ (1917–9.01.1918 рр.). З листопада 1918 до лютого очолював Директорію. Народився в с. [ Веселий Кут Єлизаветградського повіту Херсонської області (тепер Кіровоградська область). Помер у французькому містечку Мужен недалеко від Канн.


ВИСОКА.


ВИШНЕВА.


ВИШНІ О. Вишня Остап (справжнє ім’я Павло Губенко) (11.11.1889 – 28.09.1956 р.) – український письменник, сатирик, гуморист. Народився в містечку Груні (тепер село Охтирського району Сумської області) в селянській родині. Автор збірок «Кому веселе, а кому й сумне» (1924), «Вишневі усмішки» (1958), «Мисливські усмішки» (1958) та ін. 26.12.1933 року заарештований тоталітарним сталінським режимом, 23.01.1934 року судова «трійка» визначила йому міру покарання – розстріл, а 3.03.1934 року його замінили десятирічним ув’язненням. 3.12.1943 року вийшов на волю.


ВІДІНСЬКА. Названа на честь міста Відіна в Болгарії, з яким з 1967 року підтримувало зв’язки м. Рівне.


ВІННИЦЬКА. На честь обласного центру України міста Вінниці, перша письмова згадка про яке відноситься до 1363 року як про литовську фортецю, розташовану на річці Південний Буг.


ВІННИЦЬКИЙ ПРОВУЛОК. Див. вул. Вінницька. Вітебська (Смоляна). На честь обласного центру Вітебська (з 1938 року, Білорусь). Місто–порт на Західній Двині, залізничний вузол. Розвинена машинобудівна промисловість, харчова, будівельних матеріалів. У місті ряд пам’яток історії, зокрема – Благовіщенська церква (XII ст.), ратуша (1775 р.). Засноване в 974 році.


ВОЛИНСЬКА. На честь історичної області у північно – західній частині України, в басейні південних приток Прип’яті і верхів’я Західного Бугу. Назва походить від давнього городища Волинь (Велинь) поблизу Володимир–Волинського, яке згадується в літописах під 1018 роком. Нині на території Волині розташовуються Волинська, Рівненська, частина Житомирської, Тернопільської, Хмельницької областей. ВОЛИНСЬКОЇ ДИВІЗІЇ. Волинська дивізія в 1920 році у складі армії Української Народної Республіки діяла проти московсько–більшовицьких військ, які вдерлися в Україну, зокрема проти першої кінної армії. Командував дивізією Наум Никонів (1873–1925 рр.), полковник царської армії, генерал–хорунжий УНР, командир резерву Армії УНР. У травні 1920 року дивізія мала 100 старшин, 950 козаків, 22 кулемети, 2 гармати. Перебуваючи на території Волині, вона поповнилася місцевими жителями, в т.ч. й жителями Рівненщини. Так, уже майже через місяць – 1 червня в ній було старшин 158, козаків – 1022 (муштрованих) та 271 не навчених, коней – 336, гармат – 16, обоз – 190 підвод.


ВОРОНОГО (кол. Саратовська, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 № 541–р). Вороний Микола Кіндратович (24.11.1871–3.11.1937) – поет, літературний критик. Народився на Катеринославщині (тепер Дніпропетровська область). Вчився у Харкові, заарештований за політичну діяльність царською поліцією, емігрував, жив у Відні та Львові, був режисером українського театру у Тернополі, потім грав у трупах М. Кропивницького та П. Саксаганського. Вітав лютневу революцію в Росії в 1917 році. У цей час пише глибоко патріотичний марш «За Україну» (музика Я.Ярославенка), який став народним українським гімном. 19 березня 1935 року був заарештовані їй енкаведистами та закатований у в’язниці.


ВРУБЕЛЯ М. (кол. Фурманова). Врубель Михайло Олександрович (17.03.1856 –14.04.1910) – відомий російський художник–модерніст, у 1884–1889 рр. жив у Києві, розмальовував Кирилівську церкву, виконав ескізи для розписів Володимирського собору у Києві.


ВУЗЬКА (кол. Орлика).


В’ЯЧЕСЛАВА ЧОРНОВОЛА (кол. Тополева, Юзефа Пілсудського, 17 вересня, Поштова, 17 вересня, Тополева, перейменована 17 березня 2000 рішенням міської ради за № 260.). Чорновіл В'ячеслав Максимович (24.12.1937– 25.03.1999) – голова Народного Руху України, борець за Незалежну Україну, видатний політичний і державний діяч, публіцист. Неодноразово перебував у Рівному, виступав з полум’яними промовами.


ГАГАРІНА (кол. Житинська). Гагарін Юрій Олексійович (9.03.1934–27.03.1968) – полковник, здійснив перший в історії людства політ навколо Землі на космічному кораблі «Восток» (12.04.1961 р.).


ГАЙДАРА (кол. Дика, Ватутіна). Гайдар Аркадій Петрович (справжнє прізвище – Голиков) (22.01.1904—21.10.1941) – російський письменник. Автор повістей і оповідань для дітей – «РВР» (1926), «Школа» (1930), «Тимур і його команда» (1940). ПРОВУЛОК ГАЙДАРА. Див. вул. Гайдара.


ГАЙОВА.


ГАЛУЗО І КУЛИКОВА (кол. Пшонна). В.П. Галузо та М.О. Куликов – підпільники, що мали зв’язок з енкаведистським загоном, яким командував полковник Медведев. Восени 1943 року загинули в центрі міста в нерівній сутичці з гітлерівцями.


 ГАРНА (кол. Медведєва, повернуто стару назву згідно з розпорядженням міської управи від 26.06.1992 р. № 638–р.).


ГАСТЕЛЛО. Гастелло Микола Францович (6.05.1907– 26.06.1941) – капітан червоної армії. В другій світовій війні командир ескадрильї бомбардувальників. Загинув, спрямувавши свій літак, підбитий у бою, на ворожу колону танків.


ГАШЕКА. Гашек Ярослав (30.04.1883–3.01.1923) – чеський письменник. У 1916–1918 рр. перебував в Україні, зокрема й на Рівненщині. Найвизначніший його твір – сатирично–антивоєнний роман «Пригоди бравого вояка Швейка» (1921–1923 рр.).


ГЕРЦЕНА (кол. Обозова). Герцен Олександр Іванович (6.04.1812–21.01.1870) – російський революційний публіцист та письменник. На еміграції в Лондоні в 50–60–х роках разом з уродженцем Рівненщини польським революціонером Станіславом Ворцелем видавав журнал «Полярная звезда» та політичний двотижневик «Колокол», в яких вів боротьбу з російським царським урядом. Визнавав права України на незалежність, високо цінив творчість Тараса Шевченка, із співчуттям писав ПРО нього.


ГОГОЛЯ (кол. Костельний провулок, Будкевича, Юра). Гоголь Микола Васильович (1.04.1809–4.03.1852) – найвизначніший представник «української школи» в російській літературі. Автор збірок новел – «Вечера на хуторе близ Диканьки» (1831), «Миргород» (1834), п’єси «Ревізор» (1836). У повісті–епопеї «Тарас Бульба» (1835) описав події, які відбувалися у Дубні.


ГОЛУБИНА (Йоселевича Верка (до 1939 р.), Єрмака, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 26.06.1992 р. № 635–р).


ГОНТИ (кол. Суворова, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р. № 541– р). Один з керівників народного повстання 1768 року на Правобережній Україні проти польського шляхетського гніту. Підступно схоплений, був закатований польською шляхтою. Образ Гонти увічнив Тарас Шевченко в поемі «Гайдамаки».


ГОНЧАРОВА. Гончаров Петро, командир артилерійського взводу 8–ої гвардійської ім.Морозова кавалерійської дивізії, загинув у бою з фашистами за Рівне 2 лютого 1944 року. Похований на Лубенському кладовищі.


ГОРОДНЯ.


ГЛИБОКА (кол. Паші Ангеліної).


ГЛИНКИ. Глинка Михайло Іванович (1.06.1804– 15.02.1857) – російський композитор, основоположник російської класичної музичної школи. Автор опер «Іван Сусанін» (1836), «Руслан і Людмила» (1842). Написав музику на слова українського поета В.Забіли «Гуде вельми вітер в полі», «Не щебечи, соловейку».


ГРАБНИК (кол. Костельна, Фрунзе, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 26.06.1992 р. № 635–р). Назва походить від ліска, в якому переважали грабові дерева.


ГРАНИЧНА. Назва, очевидно, походить від межі, границі м. Рівного, яка проходила саме по цій вулиці.


ГРАНИЧНИЙ ПРОВУЛОК. Див. вул. Гранична.


ГРЕБІНКИ (кол. Чарнецького, Міхновського, Дзержинського, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 26.06.1992 р. № 635–р). Гребінка Євген Павлович (2.02.1812–15.12.1848) – український письменник–романтик. У 1841 р. видав альманах «Ластівка». Байки Гребінки «Малоросийские приказки» (1834) своєю мовою, лаконічністю вислову й національним колоритом належать до найкращих в українській літературі. Написав кілька ліричних поезій.


АКАДЕМІКА ГРУШЕВСЬКОГО (кол. Ніколаєва, – до 18.09.1991 р.). Грушевський Михайло Сергійович (17.09.1866–25.11.1934) – великий український історик, визначний організатор української науки, політичний діяч і публіцист. Голова Наукового Товариства ім. Тараса Шевченка. Автор цілого ряду розвідок та статей з історії України (до 1800), «Історії України–Руси» (т. 1–10 в 13–ти книгах). У березні 1917 року був обраний головою Української Центральної Ради, 29 квітня 1918 року – президентом УНР. 4 лютого 1918 року у вагоні під Сарнами написав статтю «Очищення огнем».


ГУР’ЄВА. Гур’єв Кирило Афіногенович (22.08.1925– 4.06.1984) – учасник другої світової війни, повний кавалер ордена Слави. Похований у Рівному.


ДАНИЛА ГАЛИЦЬКОГО (кол. Новоросійська, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 26.06.1992 р. № 635–р). Данило Романович (Галицький) (1202–1264) – князь Галицько–Волинської землі, король Руси (з 1253 р.), політичний діяч, дипломат і полководець. Об’єднав західноукраїнські землі, заснував ряд нових міст і серед них – Львів та Холм. Діяльність Данила Галицького висвітлено в Галицько–Волинському літопису. Його образ знайшов відображення в літературі та мистецтві.


ДАРВІНА. Дарвін Чарлз Роберт (12.02.1809–19.04.1882) – англійський природо-дослідник, основоположник матеріалістичного вчення про історичний розвиток органічного світу. Йому належить багато праць із зоології, ботаніки, геології тощо. ДАЧНА (кол. Верхньо–Дворецька, Шпитальна, Балинського).


24 СЕРПНЯ (кол. Німецької армії, Хрущова, перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 13 жовтня 1992 р. № 1243–р). Названа на честь проголошення незалежності України позачерговою сесією Верховної Ради України 24 серпня 1991 року.


ДВОРЕЦЬКА (до 30 січня 1991 року – Димитрова). Від назви села, що увійшло до складу Рівного. Перші письмові згадки про Дворець відносяться до 1463 року. В XVI–XVII ст. Дворець має статус передмістя Рівного. У 1887 році мав 27 домів, 275 жителів. Я. Пура вказує, що назва «Дворець» приховує однозвучне слово кількох значень: «малий панський двір», «невелике житло феодала». Старожили пам’ятають ще у Дворці панську садибу. Вона стояла на східній околиці теперішньої залізничної лікарні. Після 1939 року це приміщення використовувала сільська рада. Д


ВОРЕЦЬКИЙ ПРОВУЛОК.


ДЖЕРЕЛЬНА (кол. Нарутовича, Грушевського, Малиновського).


ДЕКАБРИСТІВ. Декабристи – учасники таємних організацій у Петербурзі й в Україні, що готували державний переворот, скерований проти самодержавства і кріпаччини. Назва походить від невдалого повстання в Петербурзі 14 грудня (декабря) 1825 року.


ДИРЕКТОРІЇ (кол. Плеханова, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 26.06.1992 р. № 635–р). Директорія Української Народної Республіки –тимчасовий революційний державний орган, створений 14.11.1918 року Українським Національним Союзом для очолення повстання проти режиму гетьмана П.Скоропадського. Головою Директорії в первісному складі був В.Винниченко, члени: головний отаман С.Петлюра, Ф.Швець, П.Андрієвський, А.Макаренко. ДНІПРОВСЬКА (кол. Кошикова). На честь найбільшої ріки України і третьої за величиною в Європі. Дніпро пов’язаний з життям українського народу, «священна ріка» України. Довжина її 2285 км, з них на відрізку 115 км – кордон України та Білорусі і на території України – 1090 км. Притоки Дніпра – Горинь з Устею та Случем, Стир з Іквою, які протікають на території Рівненщини. Добра.


ВУЛ. ДИРЕКТОРСЬКА (нині вул. 16 Липня). Початок XX ст.


ДОБРОЛЮБОВА (кол. Піша). Добролюбов Микола Олександрович (5.02.1836–29.11.1861) – російський публіцист і критик, революційний демократ,, співредактор журналу «Современник». Стоячи на позиціях «єднання з малоруським народом», прихильно писав про «Кобзар» Тараса Шевченка, хоча не піднісся вище оцінки його як «поета цілком народного», і про «Рассказы из народного русского быта» Марка Вовчка.


ДОРОШЕНКА П. (кол. Томарівська, Тамарівська, Легіонів, Горького, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р. № 541–р). Дорошенко Петро (1627–1698 рр.) – гетьман Правобережної України (1665–1676 рр.). Учасник визвольної війни українського народу 1648–1657 рр. Виконував важливі доручення Б.Хмельницького. В 26 років – прилуцький полковник. Був противником підписання Переяславської угоди з Росією. Вів боротьбу за об’єднання Правобережної і Лівобережної України.


ДОРОЖНА.


ДОРОЖНИЙ ПРОВУЛОК.


ДОСТОЄВСЬКОГО (кол. Новоміська). Достоевський Федір Михайлович (11.11.1821–9.02.1881) – російський письменник, автор цілого ряду творів, зокрема «Зневажені і скривджені» (1861), «Записки з Мертвого дому» (1861–1862 рр.), «Злочин і кара» (1866). Перекладені українською мовою.


ДРАГОМАНОВА (кол. Сенаторська, Бандурського, Калініна, перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 30.01.1991 р. № 51). Драгоманов Михайло Петрович, українець (30.11.1841–2.07.1895) – видатний політичний і громадський діяч, учений і публіцист, з дворянської родини, козацького походження. В УРСР, згідно з визначенням Леніна, Драгоманова засуджували як «дрібнобуржуазного ліберала» та «націоналіста», вивчення його спадщини було заборонено; інколи його згадували як етнографа та літературного критика.


ДРАЙ–ХМАРИ (кол. Піша, Пожарського, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р. № 541–р). Драй–Хмара Михайло (10.10.1889–19.01.1939) – визначний поет, український неокласик, репресований сталінським тоталітарним режимом, загинув на Соловках.


ДРЕВЛЯНСЬКА (кол. Дольна, Сергія Лазо, перейменована згідно з рішенням міськвиконкому від 26.06.1992 р. № 688–р). Названа на честь одного із східнослов’янських племен (союз племен), яке у УІ–ХИ ст. жило на Поліссі, зокрема по річках Прип’ять, Горинь, Случ.


ДРОГОБИЦЬКА. На честь міста Дрогобич Львівської області. Місто відоме з часів Київської Русі ХІ–ХІІ ст. добуванням і торгівлею сіллю. З 1496 р. отримало магдебурзьке право. Архітектурні пам’ятки Дрогобича: дерев’яна церква св. Юра з 1600 р. у візантійському стилі.


ДРУЖБИ.


ДУНАЙСЬКА. На честь річки Дунай, яка протікає і в межах України.


ДУБЕНСЬКА (кол. Висп’янського, князя Володимира, Дубенська, Ворошилова, Паризької Комуни, назву повернуто згідно з рішенням міськвиконкому від ЗО січня 1991 р. № 51). На честь міста Дубна, районного центру Рівненської області. Перша письмова згадка про поселення під назвою Дубен є в Іпатіївському літопису за 1100 рік, де розповідається, що на з’їзді князів у Витичеві було вирішено передати Дубно разом з Острогом, Чарторийськом та Буськом князю Давиду Ігоревичу. В місті багато архітектурних пам’яток: замок князів Острозьких (XV ст.), Луцька брама (XVI ст.), Спаська (XVII ст.) та Юр’ївська (XVIII ст.) церкви, костьоли бернардинів та кармеліток.


ЛУБЕНСЬКИЙ ПРОВУЛОК. Див. вул. Дубенська.


ЕНЕРГЕТИКІВ. На вулиці розташована електропідстанція.


ЄСЕНІНА. Єсенін Сергій Олександрович (1895—28.12.1925) – видатний російський поет. Ряд творів Єсеніна покладено на музику. Вибрані твори перекладено українською мовою.


ЖИТОМИРСЬКА (кол. Спокійна). На честь міста Житомира, обласного центру України. За переказами, засноване в 884 році і в 1240 році зруйноване монголо– татарами. З 1804 року і до 1917–го – центр Волинської губернії, у склад якої входила і територія Рівненщини.


ЖУКОВА. Жуков Іван Федорович (15.12.1917—8.02.1944) – уродженець с. Старе Томишево нині Новоспаського району кол. Ульяновської області. Командир гармати 868–го винищувального протитанкового артилерійського полку червоної армії. 21 вересня 1943 року йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. В бою з гітлерівцями під м. Рівне 5.02.1944 був поранений і помер.


ЖУКОВСЬКОГО. Жуковський Василь Андрійович (9.02.1783–24.04.1852) – російський поет і перекладач творів Шіллера, Байрона та ін. Використовуючи свої впливи при царському дворі, допомагав викупити Тараса Шевченка з кріпацтва. ЗАГОРОДНЯ.


ЗАЛІЗНИЧНА. Прилягає до залізниці.


ЗАЛІЗНЯКА (кол. Корчагіна, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р. № 541–р). Максим Залізняк (1790 – ?) – один з керівників народного повстання – Коліївщини 1768 року. Запорізький козак, соратник Івана Гонти. Очолив загін гайдамаків і виступив проти польської шляхти. Був по– зрадницьки схоплений російським командуванням і відправлений на довічну каторгу в Сибір.


ЗАМКОВА (кол. Бургштрассе). Одна з найстаріших вулиць Рівного, назва якої походить від замку, який був розташований у її кінці. З 1479 року Рівне перейшло у володіння княгині Марії Несвіцької, яка забажала зробити Рівне містом. У зв’язку з цим розпорядилася на одному з островів, що були на р.Устя, спорудити замок. Він неодноразово перебудовувався, врешті решт у XVII ст. був перебудований у палац, який згорів у 1929 році; залишки його були остаточно розібрані після другої світової війни. Зараз приблизно на цьому місці, де був замок, споруди стадіону «Авангард». ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ. Заньковецька Марія Костянтинівна (справжнє прізвище – Адасовська) (4.08.1854–4.10.1934). Видатна драматична актриса і громадський діяч України.


ЗАПОРІЗЬКА. На честь міста Запоріжжя, обласного центру України (до 1921 р. – Олександровськ). Поселення Олександрівська фортеця споруджене в 1770 р. як один з найважливіших пунктів т.зв. Дніпровської лінії, що мала охороняти південно–східні окраїни від татар. ЗАРІЧНА. Вулиця за річкою Устя.


ЗАТИШНА (кол. Комсомолу України).


ЗДОЛБУНІВСЬКА. На честь міста Здолбунів, районного центру Рівненської області. Перша письмова згадка про Здолбунів (Долбунів) відноситься до 1497 року. Назва Здолбунів відома з 1629 р.


ЗЕРОВА (кол. Северная, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р. № 541–р). Зеров Михайло (26.04.1890–3.11.1937) – визначний літературознавець, блискучий, відважний критик і полеміст, лідер плеяди поетів, майстер сонетної форми, перекладач. Загинув у сталінському концтаборі. ЗОЛОТІЇВСЬКА (кол. Зофа).


ІВАНОВА. Іванов Іван Іванович (1909–22.06.1941) – командир ланки 46–го винищувального полку червоної армії, загинув під час тарану фашистського літака «Хейнкель–111» о 4–й годині 25 хвилин 22.06.1941 р. над Дубно, за що був посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу.


ЇЖАКЕВИЧА (кол. Ангарська, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р. № 541–р). їжакевич Іван Сидорович (18.01.1864–19.01.1962) – народний художник України. Брав участь у розписі храму–мавзолею на о.Журавлиха, де покояться останки українських козаків та повстанців, учасників Берестецької битви, яка відбулася влітку 1651 року на Рівненщині.


ІЗМАЇЛЬСЬКА. На честь міста Ізмаїл, міста обласного підпорядкування Одеської області. Морський торговий порт на лівому березі Кілійського гирла Дунаю, за 80.км від Чорного моря. Поселення на місці сучасного Ізмаїла засноване у І–ІІ ст. н.е., місто з 1812 року.


КАВКАЗЬКА (кол. вулиця Тольятті, згідно з рішенням міськвиконкому від 10 липня 1991 року №283 вулиці повернуто стару її назву).


КАВКАЗЬКИЙ ПРОВУЛОК (кол. Асника, Сковороди).


КАЛНИШЕВСЬКОГО (кол. Сарайна, Миловарна, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р. № 541–р). Калнишевський Петро (1690– 1803) – останній кошовий Запорізької Січі. Після зруйнування Січі російськими військами був засланий на Соловки, де мучився 26 років – до кінця свого життя. КАМ’ЯНЕЦЬ–ПОДІЛЬСЬКА. На честь Кам’янця– Подільського, міста районного підпорядкування Хмельницької області, районний центр. Розташоване на півдні області, на берегах р. Смотрича. Згадки про Кам’янець–Подільський належать до 1062 та 1196 р., 1374 р. місту було надане магдебурзьке право.


КАРБИШЕВА. Карбишев Дмитро Михайлович (26.10.1880–18.02.1945) – генерал–лейтенант інженерних військ червоної армії, Герой Радянського Союзу (1946 р.) КАРМАЛЮКА. Кармалюк Устим Якимович (10.03.1787–22.10.1835) – український народний герой, керівник боротьби селян Поділля проти кріпацтва в першій половині XIX ст. Про нього складено багато переказів і пісень («За Сибіром сонце сходить» та ін.). Образ У. Кармалюка відтворили М.Старицький, Марко Вовчок, С.Васильченко. КАРПЕНКА–КАРОГО. Карпенко–Карий (літературний псевдонім Тобілевича Івана Карповича (29.09.1845– 15.09.1907) – видатний український драматург, актор, режисер, театральний діяч. Один з основоположників нового українського театру. Автор сатиричних комедій «Сто тисяч» (1890), «Хазяїн» (1900) та інших творів. Керував власною театральною трупою (1890–1907 рр.).


КАРПИНСЬКОГО (кол. 40 років КПУ, перейменована згідно з рішенлям міськвиконкому від 18..09.1991 р. № 379). Карпинський Олександр Якович (1869–1929) – громадський і політичний діяч. На початку 1918 року був товаришем (заступником) міністра внутрішніх справ Української Народної Республіки, в уряді П.Скоропадського був членом ради міністерства закордонних справ. У 1922–1928 рр. – член польського сенату. У цей час очолював рівненську «Просвіту».


КАХОВСЬКА. На честь Каховки – міста обласного підпорядкування Херсонської області, пристань на Каховському водосховищі. Відома з 1791 р.


КВІТКИ–ОСНОВ’ЯНЕНКА (кол. Собеського, Кривоноса, Котляревського, Воровського, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 26.06.1992 р. № 688–р). 19 Квітка–Основ’яненко Григорій Федорович (справжнє прізвище – Квітка, літературний псевдонім – Грицько–Основ’яненко) (29.11.1778–20.08.1843) – український письменник, основоположник художньої прози в новій українській літературі. Автор багатьох творів, серед них повісті «Маруся», «Козир–дівка», «Сердешна Оксана», «Щира любов», соціально– побутової комедії «Сватання на Гончарівці» (1835), п’єси «Шельменко–денщик» (1840).


КИЇВСЬКА (кол. К. Лібкнехта, перейменована згідно з розпорядженням міської управи від 25.05.1993 р. № 541–р) на честь Києва – столиці України.


КІКВІДЗЕ (кол. Колейова, Кагановича, Вокзальна). Кіквідзе Василь Сидорович (12.03.1895–12.01.1919) – командир червоної армії, учасник боїв на Рівненщині і в м. Рівне. Народився в м. Кутаїсі, загинув у бою під хутором Зубриловим (тепер хутір Кіквідзе Волгоградської області).


КІРОВОГРАДСЬКА. На честь міста – обласного і районного центру України (кол. Єлизаветград (1792–1924), деякий час – Зінов’ївське, з 1934 року – Кірово, з 1939 року – Кіровоград). Засноване 1754 року як фортеця св. Єлизавети. У 1918 році в околицях Слизаветграда були розташовані відділи Українських Січових Стрільців. Навесні 1919–го року Слизаветградщина була тереном затяжних боїв повстанц